Віджа: Походження зла

Химерні ігри долі.
Ми всі – так чи інакше – прагнемо заглянути в майбутнє, чи то його плануючи, чи іноді звертаючись до різноманітних ритуалів. Ритуалів, які іноді беруть початок зі зовсім несподіваних «відправних точок» Наприклад, настільна гра «Уіджа», винайдена Елайджей Бондом спочатку позиціонувалась як розвага, не пов‘язана з містикою, але пізніше була популяризована в період Першої світової війни Перл Курран як інструмент спілкування з духами (спірітичний інструмент). Звісно, індустрія кінематографу не могла обійти цю цікаву і популярну тему, і ось в 2014 вийшов фільм «Уіджа: Дошка диявола» режисера Стайлза Вайта. Фільм при досить невеликому бюджеті зібрав надзвичайно гарну касу, і ось у 2016 вийшов сіквел «Уіджа: Походження зла», проте за своїм змістом – абсолютно самостійний фільм. За справу взявся режисер, майстер жахастиків, Майк Фленеган, продюсером виступив сам Майкл Бей, а саму стрічку ми розглянемо нижче.
Отже, 1965 рік – родина Зандерів – вдова Еліс з двома дочками – старшокласницею Ліною та малою дівчинкою Доріс ледве зводять кінці з кінцями. «Перебиваються» вони сеансами спіритизму, які є лише виставою перед клієнтами; фінансовий стан все рівно такий, що ось-ось вони продадуть дім за борги. Щоб трохи більш урізноманітнити спектр послуг, мати купляє дошку «Віджа», яку думає трохи «вдосконалити» своїми фірмовими технічними хитрощами. Проте саме молодша Доріс відкриває через неї шлях в небезпечне потойбіччя, вступаючи в небезпечну гру…
Стрічку можна назвати класичним фільмів жахів – тут є і полтергейст, і тематика зв‘язку з потойбічним світом, і монстри з пітьми, і поняття одержимості та таємничого прокляття. Як і в першій частині, сюжет виглядає чітко прописаним, сценарій - підігнаними і збалансованим, без нестиковок насиченим, проте все-таки дуже й дуже невибагливим, хоча і з цікавим рішенням фіналу. Проте – є декілька обставин, які роблять цей фільм дуже й таки цікавим.
Основна – це, мабуть, відмінна стилізація 60-х років ХХ сторіччя США. Власне, як у плані декорацій дрібниць - від деталей одягу до автомобілів тої епохи, до насиченої кольорової гами у стилі фільмів того часу. Операторська робота досить смілива, справжньої її окрасою є драматичні сцени. Також рельєфно переданий трагічні соціальний стан сім‘ї, що живе на межі бідності… Звуковий супровід органічно передає настрій як «сцен жаху», так і епізодів повсякденного життя.
І, звісно - акторська гра. Без перебільшень, головною роллю в цьому фільмі є роль одинадцятирічної актриси Лулу Вілсон, що втілила драматичний образ молодшої Зандер. Через переконливу гру, що доповнюються майстерною операторською роботою, вона грає першу скрипку в оркестрі фільму, показуючи, через які «недитячі» жахи доводиться пройти її героїні, що зіткнулась зі старою забутою таємницею. Мабуть, тому образи Еліс – матері двох сестер, у виконанні Елизабет Різер, та старшої доньки Ліни (Аналіза Бассо), її залицяльника, та священника Тома – вони більш йдуть «у фарватері» гри наймолодшої актриси.
Як висновок. «Уіджа: Походження зла» - це цікавий жахастик «в стилі 60-х» (як наприклад досить свіжа картина «Закляття-2» Джеймса Вана), з переплетенням містики, жахів, та дечому – картина, що підіймає і соціальні питання. Основною цільовою аудиторією будуть поціновувачі класичного набору жахів, а також для тих, хто хоче зануритись у вінтажну атмосферу шістдесятих. Отже - най розпочнеться гра долі!

Недзельницький Андрій