Терикони

Відзначена багатьма фестивалями стрічка мала вийте в український прокат 2022 року, але цьому завадило повномасштабне вторгнення. Рік потому тема, ретельному дослідженню якої Тарас Томенко присвятив багато років, набула небаченої актуальності. Адже у зруйнованих війною містах і на окупованих територіях лишаються десятки тисяч дітей. Все, що відбувається на екрані здається художньою вигадкою, але, на жаль, це документальне кіно.

Історія про дітей, котрі війну бачать не по телевізору, і про дитинство, що продовжується попри війну. Терикони – місце де відбувається дія, і водночас це образ «відпрацьованих» і полишених людських життів. Історія дітей, які постраждали від обстрілів, які втратили батьків і близьких, але продовжують жити і любити там, де вже нічого немає.

Головна героїня стрічки – 15-річна Настя, у неї посттравматичний синдром. Дівчина живе в Торецьку - шахтарському містечку на лінії розмежування. Їй було десять, коли ракета, випущена російськими терористами в новорічну ніч, назавжди змінила її життя: забрала життя її батька і зруйнувала їхній будинок. Від світу дівчина ховається у віртуальній реальності: вона живе музикою з інтернету і набирається надії з мережі. Школа, в яку зрідка ходить Настя, знаходиться лише за 500 метрів від лінії фронту і вона неодноразово ставала мішенню російських терористів. Війна стала буденністю. Просто частина ландшафту. Єдиний засіб для виживання родини Насті – це металобрухт, який вони збирають під обстрілами. Сені сім років. Він першокласник. За сім років свого життя він бачив сім років війни і жодного дня миру. Сеня любить залазити на купу кісток, щоб спостерігати захід сонця. Його вітчим копає могили, щоб заробити грошей на новий костюм і рюкзак для Сені.