Щиголь

"Щиголь" (The Goldfinch) - екранізація однойменного бестселера Донни Тартт. Роман приніс письменниці Пулітцерівську премію у 2014 році, тому зовсім не дивно що вже цього року у нас є можливість подивитися фільм по цій чудовій книзі.

Як людина, яка прочила книгу Донни Тартт, можу сказати, що фільм не настільки хороший як першоджерело. Але, чесно кажучи, думаю, ніколи жоден фільм не зможе перевершити книгу по якій він був знятий. Так само як і фільми "Віднесені вітром" і Хрещений батько" не змогли перевершити паперовий варіант історії (хоч ці фільми теж дуже якісно адаптовані для кіно).

"Щиголь" - історія хлопчика Тео, який втрачає єдину люблячу людину у своєму житті і раптом залежить тільки від милості чужих людей і одного відстороненого родича. Всі ці люди складають дивовижний портрет молодого хлопця на якого згодом перетворюється хлопчик. Горе Тео є невтішним, частково тому, що він винить себе у тому, що сталося з його матір'ю. І його єдиним зв'язком з рідною людином залишається картина, яка зображую маленького щиглика.

Фільм мене не розчарував. Акторський склад вражає - Енсел Ельгорт, Ніколь Кідман, Сара Полсон, Джеффрі Райт, Фінн Вулфгард, Люк Вілсон.

Страждання молодого Тео
Драматичне кіно в контексті екранізацій творів – досить специфічний напрям кінематографа; зазвичай воно зустрічає багато дискусій, контексту «краща книга чи кіно». Це вимагає неабиякої творчої майстерності команди фільму, як наприклад драматичної стрічки «Щиголь» (Goldfinch) режисера Джона Кроулі за мотивами однойменного роману 2013 року Донни Тартт; в Україні стрічка виходить в прокат з 27 вересня, а її дпорем’єрний показ відбувся в київському кінотеатрі мережі СінемаСіті 26 числа – у дружній обстановці передпрокатних вечорів-вечірок, що стали традиційними для закладу.
Сюжет стрічки обертається навколо юного хлопчика Тео, що стає свідком загибелі матері в результаті теракту в музеї – і одночасно, майже як пташку, що впурхнула в його руки, він забирає з музею малюнок Карла Фабріціуса «Щиголь», і яка виступає своєрідним «героєм» стрічки. Як і колись Олівер Твіст, доля його зводить з добрими, злими, щирими, підступними людьми – і як талісман, він зберігає загорнуту в папір картину як талісман, як нагадування про свою матір. Доля дає йому шанс і відбирає – він проходить вишукані покої родички Саманти Барбур, в надії бути всиновленим, потім – шахрая-батька в околицях Лас-Вегаса, знаходить себе в торгівлі антикваріатом…
Загалом, історія «Щиголя» - історія, коли доля відбирала в людини надію, коли тільки-но з’являлась надія щось змінити на краще, що приводила до подвійних страждань молодої людини. І, мабуть, доля би його склалась зовсім трагічно, якби не друг дитинства – росіянин Борис, батько якого перебрався у США з України, і Джеймс Хобарт – діловий партнер загиблого товариша, - в тому самому теракті. Сюжет побудований у досить розповсюдженому стилі «з кінця в початок», переплетення ряду часових проміжків життя героя; сам темп повествування досить неквапливий. З соціальної точки зору ми бачимо різні грані достатку – від аристократичного дому Саманти до крикливого і непевного – батька. Операторська робота відповідає неспішному темпу стрічки, єдиною її вадою можна назвати такі собі повчально-моралістичні акценти, причому досить однозначні на кожному етапі розвитку.
Гра акторів. Так, Тео-хлопчика зіграв Оакс Феглі, юношу - Енсел Елгорт, ці актори зіграли ролі майстерно і впевнено. «Щиголь» - не стрічка «простих ролей», такого роду картини зустрічаються не так часто на екрані і тому тут потрібно було «попрацювати», знайти родзинки для кожного героя. Звісно, автори віддали і ролі, невеликі за хронометражем відомим і знаменитим акторам; так Саманту Барбур вітлила незрівнянна Ніколь Кідман….
Щодо висновку. Так, «Щиголь» не можна назвати чистим арт-кіно, проте використання популярних засобів повествування зроблять стрічку прийнятною для широкого кола глядачів, яким цікаве драматичне кіно, і зацікавить у площині звертання до історії художніх творів.
Недзельницький Андрій

В український прокат виходить довгоочікувана екранізація однойменного роману Донни Тартт "Щиголь". У 2014 році твір був відзначений Пулітцерівською премією. Оскароносний оператор Роджер Дікінс, на рахунку в якого суцільно касові фільми, зробив свою справу та перетворив задум Джона Краулі з книжкової уяви в кінореальність.
Глядачам, які не знайомі з романом, кінострічка "Щиголь" може здатися сумбурною та в цілому не зрозумілою до кінця. А ось той, хто знайомий з творчістю Донни Тартт, знову повністю зануриться на дві з половиною години в книгу. "Щиголь" вийшов схожий на переказ історії, в якій читач являється учасником подій. Джон Краулі дає можливість глядачеві пережити всю історію цілком самостійно та відчути всю сюжетну емоційність.
Актори підібрані бездоганно, їхні образи майже повністю відповідають опису. Окремо хочеться виділити актора Анайріна Барнарда, який надприродно чудовий в ролі Бориса, але, безсумнівно, абсолютно всіх затьмарюють юні Вакс Фіглі та Фінн Вулфард.
Дивовижні пейзажі Нью-Йорка, розпечені до білого види Лас-Вегаса, теплі й атмосферні інтер'єрні зйомки. Бездоганний музичний супровід - як заключний штрих, який підносить цей фільм в ранг достойних книжних адаптацій.
"Щиголь" - чудово відзнятий фільм, від якого так само неможливо відірватися, як і від самого роману.
Оцінити кіноадаптацію глядачі можуть у комфортних кінозалах кінотеатру "СінемаСіті".