Страшні історії для розповіді у темряві

Історії американської провінції
Так, ще раз і ще раз можна зауважити, що в сучасному масовому кіномистецтві на першій лінії знаходяться стрічки, «заточені» під касовий успіх. Так, блокбастери, «коміксні картини» втілюють найпередовіші досягнення комп’ютерної графіки, в них грають актори першої величини – проте їх драматургія і сценарії настільки виверені, що в них зникає дух новаторства і імпровізації. Режисерам і акторам доводиться експериментувати в інших жанрах, таких, як жахастики. Один з таких і стали «Страшні історії для розповіді у темряві» режисера Андре Овредала, а одним з співавторів сценарію став легендарний Гільєрмо дель Торо. Сама стрічка на українському ринку представлена компанією MMD, а ознайомитись автор зміг за підтримки київської філії СінемаСіті, занурившись в прохолодному залі в атмосферу динамічних подій…
Отже, 1968 рік, невеличке американське містечко. В країні – вечір виборів, проте для групи «ботанів» – це «зірковий час» помсти «мажорам». Рятуючись від останніх, підлітки – Стелла, Оггі, і Чак, знайомляться з Рамоном і потрапляють в занедбаний маєток. Там, вони знаходять книгу, яка «пише» оповідання, що збуваються. Для героїв розгадати таємницю власниці фоліанту – Сари Беловз, дочки фабрикантів– справа не тільки цікавості, а і виживання.
Загалом, ми маємо цікаву, динамічну стрічку, звичайно, з майстерним відтворенням часів початку 70-х. Так, це період згортання воєнної кампанії у В’єтнамі, і окрім явної боротьби підлітків за своє життя, ми відчуваємо і подих часів антивоєнного руху, іншого щабелю боротьби світла і темряви – власне, відчуття змін і є родзинкою стрічки. Можна відзначити вмілу роботу з кольором, декораціями, сам сценарій розбитий на глави-це і є «оповідання». При всьому цьому автор не намагався ускладнювати життя глядачу – ми легко впізнаємо напрацювання, знайомі по тому ж «Дзвінку» та «Страшилкам» Роба Леттермана. Автор не епатує натуралізмом, навпаки події створюють атмосферу детективної адвентюри. Так, ми зустрінемось і зі страшним опудалом, і моторошною атмосферою божевільні, відчуємо життя в консервативному маленькому містечку – хоча, загалом, це і є досить звичні класичні американські образи.
Гра акторів цілком відповідає настрою картини, вони не переграють,-і це стосується і першого, і другого планів.
Щодо висновку. Так, «Страшні історії для розповіді у темряві» не можна назвати дитячою стрічкою, проте для підлітків вона буде гарним пригодницьким фільмом. Більш старший глядач оцінить саму атмосферу міста, яка теж не доведена до гротеску, а відображає реалістичний дух тих часів – часів змін. Стрічка не претендує на монументальність нового Лабіринту Фавна, проте приємна своєю легкістю і надією на краще. Отже – нова глава книги написана!
Недзельницький Андрій