Син Саула

Майже двогодинна трансляція з пекла.

У світі знято чимало фільмів про нацистські концтабори, але угорський дебютант Ласло Немеш (39 років), здається, вирішив перевершити їх хорором та передаванням аудиторії страхітливого абсурду. На фільм точно не варто йти з дітьми, це не фільм для перегляду з гйолфрендшою під хрумтіння попкорном, не фільм для перегляду в дуже пізній вечірній час, не для носіїв «слабкого типу нервової діяльності». Хід подій не дає розслабитися. Шукаєш, очікуєш на передишку, просвіт. Вони зрідка трапляються, втім такі мізерні, що не встигаєш і півподиху зробити. Заспокоюєш себе, що це фільм і що сценарій не на реальних подіях.

Сюжет. Єврей з Ужгорода Саул вимушений працювати в зондеркоманді Освєнціма. Можна припустити, що коли його відбирали сюди есесівці, він був міцним, кремезним, психічно стійким. В певний момент він стає свідком як після чергового фашистського «душу» частково виживає хлопчик. В голові Саула Ауслендера спалахує одержимість поховати цього невідомого ще навіть не підлітка за юдейським звичаєм. Знайти рабина стає першим завданням. Також якимось чином потрібні взяти-викрасти труп і десь його зберігати. Саул просто валить напролом, підставляючи своїх співвітчизників та тих, хто ризикує своїм життям заради померлого. В одній з останніх сцен його колега докоряє «Ти загубив живого заради померлого». З впертим намаганням реалізувати свій задум «Іноземець» (так його кличуть через переклад прізвища німецькою) носиться по вкрай складному непролазному лабіринту замкненої системи концтабору. Це проходить набагато жорстокіше, аніж в «Житті прекрасному» (1997), ближче до «What Dreams May Come» (1998). Його настільки заполонили ці інтенції, що навіть розмови та плани щодо втечі таких же приречених він сприймає крізь можливість поховати тіло. Поведінка стає геть ірраціональною, а поступово ми розуміємо, що реально божевільною. І хто тут лише припускає елементи сентиментів в цьому пеклі фашистської душогубки-м’ясорубки наражається на 100%-ні шанси загинути. Найбільше пронизує від ситуації, коли відібрані німцями до зондеркоманди представники різних націй змушені вбивати нелюдськими способами своїх же братів по крові, в той же час знаючи чи здогадуючись, що їхня черга просто наскількись-то там відтермінована. Тобі лише дали трішки довше пожити в обмін на стрімке накопичення мегатонних смертельних гріхів. Немеш впливає на глядача не детальними натуралістичними сценами з газової камери чи нечуваними кількостями трупів тощо. Через непоодинокі крупні плани режисеру та акторам вдається передати стан цих невільників – страх бути в будь-який момент жорстко вдареним, понівеченим, застреленим, спаленим; одночасно надія на щось, можливо на справді визволення армією чи щасливий випадок чи пом’якшення поведінки чи може й вдалу втечу.

Угорський співак та поет Röhrig Geza (49 років) дуже сильно зіграв головного героя. Підтримує це сидіння на голках намагання відгадати, куди ж приведе абсурдна поведінка, дії його персонажа. Його оточуючі, можна сказати відверто, дають йому не один карт-бланш, показуючи, що навіть в цій ситуації людське в простих нормальних людей проявляється, якісь співчуття, намагання зрозуміти бути зичливим зберігаються. Надія помирає останньою.
Саме трофеї, нагороди стрічки по всьому світу на найвищих кінематографічних форумах 2015-го року вплинули на мій вибір у вихідний день. Картина справді заслуговує на них. 10 балів.

Теги: найчорніша з чорних сторін війни, інстинкт самозбереження, Голокост, ні нацизму, трагедії Аушвіцу та інших концтаборів, зі всіх сил не втратити розум, вижити будь-якою ціною.

Давно при появі фінальних титрів так сильно хотілося вийти на свіже повітря із залу та втішитися життю, подякувавши Богу.