Обсесія

Подивилася я "Обсесію" Каррі Баркера, і, чесно кажуть, досі не можу відійти. Якщо ви шукаєте легкий трилер під попкорн, де вас просто розважатимуть скримерами, то це взагалі не той варіант. Це кіно зовсім інше — воно повільне, тягуче і психологічно настільки тисне, що під кінець стає фізично важко дихати.

Баркер просто неймовірно вміє створювати атмосферу абсолютної безвиході. На екрані може не відбуватися нічого кримінального, але від цих затяжних поглядів, натяків і якогось зловісного фонового гулу в мене буквально мурашки йшли шкірою. Режисер майстерно замикає героїв у просторі й починає так повільно крутити гайки, що ти сама не помічаєш, як починаєш параноїти разом із головною героїнею і смикатися від кожного шурхоту.

Акторська гра — це просто щось із чимось. Цей перехід від абсолютно нормальної, навіть чарівної людини до одержимого безумця з пустим поглядом зіграний настільки тонко, що стає по-справжньому моторошно. Головній героїні співчуваєш усім серцем: її безпорадність, страх і намагання спочатку зберегти ввічливість, коли межі вже давно порушені, передані неймовірно точно. Це той самий чистий жіночий жах перед чужим переслідуванням, який відчуваєш на якомусь базовому рівні.

Звісно, без ложки дьогтю не обійшлося. Ближче до фіналу фільм усе ж таки звалюється у звичні штампи трилерів, і деякі дії персонажів викликали в мене легкий фейспалм — ну чому в таких ситуаціях ніхто ніколи не робить очевидних речей? Та й саму розв'язку я, якщо чесно, прорахувала десь на середині.

Дівчатам, які люблять тонкі психологічні трилери в стилі "Ти", дивитися обов'язково.