Країна, рік:Украина, Россия, 2015
Жанр: історичний, біографія, військовий
Режисер:Сергій Мокрицький
Сценарист:Максим Бударін, Єгор Олесов ... Максим Бударін, Єгор Олесов, Максим Данкевич, Леонід Корін
Продюсер:Єгор Олесов, Мокрицька Наталія
Актори:Юлія Пересільд
Прем'єра в Україні:02.04.2015
Світова прем'єра:02.04.2015
Касові збори в Україні, грн:13 933 134
Тривалість:2 год. 2 хв.
Їй не було рівних у далекому 1941-му році, і ніхто не може зрівнятися з нею і сьогодні. Людмила стала найрезультативнішою жінкою-снайпером в історії. Зі студентської лави Київського університету імені Т. Шевченка вона вирушила на фронт і стала живою легендою.
Любов під нескінченним вогнем противника, дружба з Елеанор Рузвельт, виступ на конференції, що вплинув на результат Другої Світової Війни, бажання жити і страх втратити кохану людину...
Це реальна історія Людмили Павличенко - легендарної жінки-снайпери. Солдати йшли в бій з її ім'ям на вустах, а вороги влаштовували на неї полювання.
Відгуки про фільм Незламна 0
Відгуки відсутні
Дивіться також
| Земля короля | 100% | 3 |
| На вістрі клинка | 80% | 5 |
| Любов, брехня та кровопролиття | 57% | 7 |
| Закляття. Зародження зла | 50% | 4 |
| Манкімен | 33% | 9 |
ВЮ
Вадим Юрченко 20.04.2015 16:41
"Gentlemen, I am 25 years old and I have killed 309 fascist occupants by now. Don't you think, gentlemen, that you have been hiding behind my back for too long?!"
Видовищне, жорстке, живе, чуттєве та, найголовніше, антивоєнне кіно. Фільм Сергія Мокрицького є черговим доказом того, як за невеликий бюджет можна зняти масштабну картину, що приверне увагу всіх і кожного. Фільм "Незламна", подібно його головній героїні, точно і без зайвих слів влучає в серця глядачів, засідає в голові, змушує задуматись.
На фільм ходив двічі (як не дивно): 13.04. і 18.04. Взагалі, ніколи не був ще на якомусь фільмі у день прем'єри. І так ставалось, що на другий/третій тиждень прокату я був на сеансах ледве не сам. Ну, грубо кажучи. Які проходили справи з "Незламною"? Зал був повнісінький, як 13-ого, так і 18-ого. З перших хвилин фільму у залі припинявся хруст поп-корну. Багато разів протягом перегляду усі гуртом сміялись або ж ридали. Тому фільм не "на любітєля".
Розпочинаються фінальні титри. Пройшла перша хвилина. За нею друга, третя - мало-хто кудись поспішає. Ніяких розмов, ніякого хрусту поп-корну, про який забули дві години назад. Усі поринули з головою в себе та щось обмірковували. Куля потрапила точно в ціль! І в аналогічній ситуації я опинявся двічі. Чим відзначився другий сеанс, 18 квітня, то це групою бійців із зони АТО, які теж пройнялись фільмом і дали волю емоціям...
"Війна - це ж не тільки смерть... Війна - це таке життя. І якщо ти не обереш, заради чого тобі жити на війні - тебе уб'ють".
Можливо, багато-хто подумає: "На біса зараз Україні фільми про війну? Реального життя вистачає". Але, як би парадоксально не звучало, це кіно не ПРО війну. Це кіно ПРОТИ війни. Тут нема радянської пропаганди, яка свого часу внушала людям, як треба з вигуком "За Сталіна!" бігти в тил ворога, тримаючи гранату в руці. Російської. І навіть української, гадаю. Фільм "Незламна" - це в першу чергу історія однієї людини, жінки, яка з тих чи інших обставин повинна підкоритись долі. Повинна забути, що вона - майбутня мати, котра дарує життя, і йти на поле битви та нести одну лиш смерть. "Lady Death" - ось так охрестили Людмилу Павличенко американські журналісти. Це історія про те, як важливо не загубити себе на війні, залишитись людиною. Про те, що навіть свист пуль не здатен стати на заваді дружбі, коханню.
" Коли настане день, закінчиться війна..."
Фільм ніколи не буде сприйматись з якоїсь ідеологічної точки зору. Тільки з людської, а усі протилежні до цього твердження вигуки - просто виссані з пальця. Тут нема сталінізму чи американізму, не зустрінеш цькування німців, як втілення вселенського зла (впевнений, що у всіх мурахи табунами пройшлись по шкірі, коли Люда гірко заплакала переглядаючи сімейні фотографії, знайдені у щойно вбитого нею ворога. Вона розуміє, що він така ж сама людина, яку війна змусила піти певним шляхом. І доносить це до глядачів, які заскиглили разом з нею) і возвишення СРСР, як жертви, що захищається. В фільмі швидше прослідковується в цьому плані мотив "два сапога пара".
Так, тут є червоні стяги. Але і звучать прекрасні українські пісні. Режисер разом з командою просто бере глядача за шкварки і переносить у 40-ві минулого століття. У фільмі ніхто не вмирає за Сталіна. Чи за "Рассєю"(така чортівня, радше, в "Тарасові Бульбі" зустрінеться). Натомість є заклики до боротьби просто за своє. За співвітчизників. За справделивість. "Війна - це таке життя. І якщо ти не обереш, заради чого тобі жити на війні - тебе уб'ють". Ці слова Киценко промовив не тільки до Люди. А й до всіх нас. Ми повинні нарешті зрозуміти, чого хочемо, за що боремось, що у кожного своя зброя, як казав одесський єврей Боря. Ми маємо це зробити, інакше - смерть.
"Gentlemen, I am 25 years old and I have killed 309 fascist occupants by now. Don't you think, gentlemen, that you have been hiding behind my back for too long?!"
Чому все-таки слова якогось радянського солдата, сказані на мітингу в Чикаго, так вплинули на відкриття Другого фронту? Мабуть, вперше людина з СРСР просто по-людськи просила допомоги. Без закликів про комунізм, про те, який хороший Сталін. Людмила Павличенко просто вийшла до народу і сказала те, що вона сказала. Це був крик душі, без шаблонів і кліше. І цими словами вона змогла достукатись.
"Незламна" - це кіно про боротьбу. Тут є одна маленька людина, що розпочала її з собою, з батьком, з одним "ватним" льотчиком, з традиціями, з коханням, з оккупантами, з Америкою - ледве не з цілим світом! І з першої до останньої миті вона ненавидить цю боротьбу, бо війна - не тільки не місце жінкам. Тут не місце всім.
"Браво" не скажу. Це надто пафосно для такого живого Кіно з великої літери. Просто подякую режисеру, акторам, які не зіграли, а прожили свої ролі, знімальній групі. Сподіваюсь, фільм гідно оцінять на кінофестивалях, але хай там як, та головна нагорода у нього вже є - любов глядачів.
Рецензія була корисною?