Тиждень австрійського кіно - 2020

За лаштунками австрійського кіно
Так, навіть в складний час ще не закінченого карантину, культурне життя вирує. Його дзеркалом можна назвати відродження культурного життя, і заходів, пов’язаних з кіно . Одним з таких і став Тиждень австрійського кіно, що проходив в київському кінотеатрі Жовтень, і був зорганізовний компанією Arthouse Traffic та Посольством Австрії в Україні. Мені випала нагода переглянути дві фестивальні стрічки – документальну «За лаштунками Віденської опери» Стефана Доманіга та художню – режисера Ніколауса Лейтнера «Мій друг Зиґмунд Фройд» (Der Trafikant)
Загалом,є сенс зробити їх короткий огляд –хоч вони не представлені в прокаті, проте, можливо, глядачеві випаде нагода зустрітись з ними – так чи інакше.
Отже, перша - «За лаштунками Віденської опери» розповідає про один з найславетніших оперних театрів світу. Це цінний документ, в якому ми в прямому сенсі потрапляємо за лаштунки – і зустрічаємо статистів, співаків, декораторів, робітників сцени, юристів, керівників підрозділів, їх працю в контексті підготовки до чергової прем’єри («Самсон та Даліла»). Ми розуміємо, що це справжній конвеєр мистецтва – адже тут, наприклад, є ранкові вистави, глядачі можуть через трансляцію ознайомитись з прем’єрами або через стрім, або просто на великому екрані біля самої опери на вулиці, при цьому 99% квитків продаються; бюджет складає величезні 166 млн. євро, з них 100 – заробляє сам заклад.
Друга стрічка – історія сором’язливого хлопця Франца, що переїжджає до Відня і стає помічником продавця в тютюновій крамниці. Серед покупців він зустрічає відомого психолога, Зиґмунда Фройда, який допомагає молодому чоловіку подолати свої комплекси, а в цей час в Австрії піднімає голову гідра нацизму. Стрічка багата на цитати, як «це не канал смердить, це гнилі часи», «потрібно знати, з цим залишитись, а від кого піти» , візуальні ілюстрації марень парубка, має розвінчувальний антифашистський посил.
Щодо висновку – так, цікаво бачити фестивальні стрічки, радіти за пожвавлення навіть в карантин культурного життя, і сподіватись, що такі яскраві події будуть відбуватись регулярно.
Недзельницький Андрій