Мангеттенський фестиваль короткометражних фільмів - 2021

Екстракт життя, екстракт історії
Короткометражне кіно – мабуть, один з найскладніших напрямів в кінематографі, оскільки авторам потрібно розкрити ідею за проміжок часу, далеко менший, аніж хронометраж стрічок «повновісного» формату. В Україні короткометражне кіно, зважаючи на досить значну кількість фестивалів та тематичних підбірок, досить популярне у глядача – і цього разу, з 23 вересня, в прокаті стартує «Мангеттенський фестиваль короткометражних фільмів 2021» (досить незвично бачити назву в контексті нового правопису, проте…). Сам фестиваль, де кожен глядач може стати віртуальним «членом журі» представлений компанією АртхаусТрафік, - на урочистому відкритті в київському кінотеатрі Оскар з традиційним спонсором – торговою маркою Stella Artois.
Загалом, основна риса професійного короткометражного кіно – це, звісно, можливість швидко реагувати на тенденції в суспільстві, і навіть якщо вони стосуються історичних акцентів в сьогоденні. Цей фестиваль не став виключенням - він відкрився стрічкою режисера зі США «Смерть від рукостискання» Гадсона Флінна, присвячену пандемії короновірусу, з поглядом, що, незважаючи на затишшя, життя продовжується. Відгомін подій Голокосту досить своєрідно розкрив британський режисер Марк Розенблатт в роботі «Крадійка». Як ніколи актуальною можна назвати стрічку «Погана прикмета» афганського режисера Салара Паштуньяра про життя жінок в Афганістані – навіть до сьогоднішнього реваншу Талібану воно було більш, ніж важке – важка праця, безгрошів‘я, неможливість отримати кваліфіковану медичну і соціальну допомогу. Крім актуальності, її вирізняє і «живий темп», що не можна сказати про, наприклад, хоч і актуальну в контексті проблеми біженців, проте плаский, награний, без мотивації персонажів, напряму моралізаторський, норвезький «Санчатний хор».
Особливо відзначу роботу «Закрите для світла» режисера Ніколи Піовесана - екскурс в історію Італії Другої Світової, історію, коли фашистський уряд формував «Чорні загони» для боротьби з партизанським рухом з підлітків. Це вже друга італійська короткометражка антифашистського спрямування, що мав змогу ознайомитись за останній час – перша була присвячена врятуванню партизанами невеличкого містечка – у стрічці «Ластівки» режисера Ріккардо Петрілло, відзняту роком раніше.
Драми «Занадто пізно» та анімаційний фільм «Аврора» – це жіночий погляд на різні життєві періоди режисерок із Франції та США відповідно: перша робота більш ідилічна, якщо зважати на реальне життя, друга – анімація – прекрасна у своїй дитячій наївності.
Знайшлось місце і для гумору - стрічки «Грубі» (Велика Британія; Адам Паттерсон, Деклан Лоун), «Синдром Арчибальда» (Франція, Даніель Перес) та «Месьє Кашемір» (Канада; Юрі Філіпп Пає).
Так, можна сказати що фестиваль не розчарує вимогливих поціновувачів короткометражного кіно – воно відображає актуальні проблеми сьогодення, в більшості використовує оригінальний підхід, проте все таки з тенденцією до загального зростання хронометражу «короткометражних картин», і все більшої «професійності». Проте, судді – Ви, глядач!
Недзельницький Андрій