Квадрат

Квадрат долі.
Зазвичай, кіно є мистецтвом розважального плану, де глядач вповні знає основні кордони фільму, на який іде – а чи це захоплива історія космічних воєн, а чи еротико-сексуальні походеньки підлітків. Проте фестивальне кіно, тим більш стрічка, що брала участь в основній конкурсній програмі 70-го Каннського міжнародного кінофестивалю (2017) та отримала Золоту пальмову гілку – це завжди сюрприз.
Отже, фільм «Квадрат» шведського режисера і сценариста Рубена Естлунда оповідає історію Крістіана, що працює куратором музею сучасного мистецтва. Одного разу в нього «класично» поцупили гаманець та телефон, проте знаючи приблизні координати мобільного, за допомогою програми відслідковування, герой кидає листи з погрозами в поштові скриньки «підозрюваних». І, незважаючи на важливий характер нової виставки – «Квадрат», - він відволікається на вищезгадану «авантюру» з листами, інтрижку з журналісткою Анне, та домашніми проблемами двох підростаючих дочок – що і приводить до ряду неприємностей…
Власне, «Квадрат», незважаючи на статус «серйозного» кіно, не намагається вразити глядача «контрастними і метафоричними» символами, всі події лежать в традиційній побутовій площині, проте з точки зору людини з «вищого класу» суспільства Швеціх. Власне, стрічка торкається багатьох проблем вибору людини і анатомії культури. Проте, загалом питання даного фільму лежать у питаннях кордону квадрату – або зримих обрисах геометричного об‘єкту, або у питання інших кордонів (образно можна сказати «квадрату суспільства»)– або кордонів перфомансу, що його проводить актор Олег, що його зіграв актор Террі Нотарі, на вечері «вершків суспільства», або кордонів самоцензури «вірусного відео», яке рекламує саму виставку, або, власне, самої авантюри, яку затіяв Крістіан, кордону моралі, довіри та людяності…
Композиційно авторам вдалось зняти збалансовану, і як не дивно, без явного перебору епатажу. Головний герой так само як практична людина, водночас – і складна. Він розуміє, що у середовищі богеми всі так чи інакше «перегинають палицю», і водночас не страждає якоюсь зірковою хворобою. Крістіан – а його зіграв актор Клас Банг – досить складна людина, він врівноважений і разом з тим розуміє, що іноді поступитись, просто проявити людяність – це не салбкість. Натомість, його об‘єкт інтрижки – журналістка Анне, видатна Елізабет Мосс – йде шляхом напористого штрму…На відміну від традиційного кіно, в «Квадраті» можна виділити не одну, а декілька кульмінаційних моментів, проте самі елементи сюжету відмінно припасовані. Операторська манера тяжіє до псевдодокументальної – в тому плані, що автори не намагаються нагнітати атмосферу, а також не роблять бистрих рухів камерою чи зміни планів – ми неначе пливемо по життю головного героя, в результаті концепція самої виставки змінює і його життя… Актори другого плану, передають повсякденне життя Швеції– тут є і прості співробітники кафе, і бідні квартали, і люди, що жебрають…
Отже, як підсумок. «Квадрат» - на відміну від інших представників «альтернативного кіно», розкриває багато важливих тем - без явного епатажу, проте звісно ненав‘язливо розставляючи акценти. Думаю, саму стрічку можна характеризувати як напрям сучасного європейського кіно – звісно, попередньо налаштувавшись що це надзвичайно цікаве, проте кіно, що потрібно дивитись надзвичайно уважно – не тільки розумом, а і серцем.
Недзельницький Андрій