Наверх Наверх

Додому
Evge

5,2 
469 голосів
Оцінити:
IMDB 7,4/10

Країна, рік: Україна, 2019

Жанр: драма

Режисер: Наріман Алієв

Мустафадядя Вася

Актори: Ахтем Сеїтаблаєв, Ремзі Білялов, Віктор Жданов, Дар'я Баріхашвілі, Анатолій Маремпольський ...

Прем'єра в Україні: 07.11.2019

Тривалість: 1 год. 32 хв.PT1H32M

Кримський татарин Мустафа втрачає свого первістка. Він приїжджає в Київ, куди під час анексії Криму переїхали жити його сини, щоб повернути молодшого сина додому, а старшого поховати на рідній землі в Криму за мусульманськими традиціями.

Рецензії до фільму

всього - 3
Альфад Галимов 19.11.2019 21:00

Домой («Додому»)
Такая произошла история во время очередной поездки с супругой в Украину.
Уже 12 лет наш младший сын живет и работает в Киеве. Женат, с Супругой воспитывают двух чудесных малышей, Внучку и Внука. Нам оставалось несколько дней до выезда…

Домой («Додому»)
Такая произошла история во время очередной поездки с супругой в Украину.
Уже 12 лет наш младший сын живет и работает в Киеве. Женат, с Супругой воспитывают двух чудесных малышей, Внучку и Внука. Нам оставалось несколько дней до выезда домой в Крым, как дети настойчиво порекомендовали пойти на премьерный показ фильма «Додому».
И вот мы в кинозале. Зрителей не много. Двумя рядами выше зазвучал хруст «Popcorn», который стал сильно раздражать.
Но, с первых кадров обстановка изменилась, зал замер и до самого конца. После окончания фильма все сидели на своих местах, и никто не спешил уходить, потому что фильм продолжался в каждом из присутствующих.
Вспомнил слова Невестки, которая еще до нашего похода в кинозал сказала: «странно, фильм закончился, а все в зале сидят, как будто ждали продолжения». А сын дополнил: «в этом фильме Вы увидите себя». Есть еще одно обстоятельство, которое привязало нас чисто субъективно: сын журналист – татарин, невестка - украинка, теперь уже при поездке к детям в Киев нам приходиться проходить пограничный и таможенный контроль, а в эту поездку я еще заказал дубликаты украинский номеров на авто, которые должен был повезти с собой через границу…
С первых кадров затрагивает трагедия отца и переживания еще молодого, можно сказать не окрепшего жизнью растерянного юноши, младшего брата погибшего. Глубоко понятная человеческая боль, невосполнимая утрата близкого человека. И в этой трагедии, где нет национальности, религии, большой политики и всего внешнего мира – начинаешь жить вместе с героями фильма. Сюжет развивается на фоне реальных и понятных нам событий 2014 года. Все герои фильма выглядят естественно. Трудно выделить положительные и отрицательные персонажи. Каждый из них показал наше с Вами естество. Между персонажами фильма, даже в самых сложных ситуация не произошло конфликта близкого к зарождению антагонизма, ненависти и желания мщения. Даже хулиганы, похитившие рюкзак у Алима с документами и деньгами, не представляются жуткими опасными преступниками или какими-то социально опасными элементами. Врач в морге, который взял денежное вознаграждение за подготовку тела в дорогу, не выглядит матерым взяточником и негодяем. В фильме нет слезных сочувствующих сцен, даже со стороны близких. Каждый живет своей жизнью зная ее со всех сторон, но уже без внешних эмоций. Очерствели? Нет, понимание скрыто в глубине со своими обидами, но с сохранением естественных человеческих качеств - чувства чужого горя и необходимости своего участия.
Именно поэтому на каком-то этапе фильма перестаешь скрупулёзно следить за развитием сюжетной линии. Ты оказываешься внутри фильма, как будто все это происходит у тебя на глазах в реальном мире. Уже не важен язык, на котором говорят герои, не вникаешь в достоверность возможных событий. Но каждая деталь символична. Иконки на стене в квартире Оксаны, Турка для варки кофе, Коран, Колодец во дворе, Зажигалка……, и все это связано в общей картинке нашего бытия.
Возможно это замысел авторов фильма, но в фильме есть невидимые герои и персонажи, образ которых ощущаешь в мельчайших деталях. Мать погибшего сына, жена Мустафы. Ее присутствие настолько очевидно и ясно. Это образ наших матерей и жен, которые выполняли и выполняют главную жизненную природную и духовную миссию продолжая род человеческий. В течении всего фильма мне представлялся ее образ, я ощущал ее чувства страдания и в тоже время гордости за своих сыновей. Она в своих сыновьях, которых родила, вырастила и воспитала честными достойными людьми. Я прочувствовал это как переживания моей Мамы, уже давно похороненной в Узбекистане.
Оксану мы видели только в одном эпизоде в Киевской квартире, но весь фильм она продолжала быть с нами, мы чувствовали ее постоянно. И представляли себе ее нелегкий путь к границе. Без всякий дополнений ее образ сформировался как честного преданного человека, который выполнит свой долг до конца. Так и все другие персонажи фильма, они все добрые, без чувства зла. Порой категоричны, не очень дружелюбны, но не злые.
С виду строгий, грубый и готовый на агрессию Мустафа оказался терпеливым и даже толерантным человеком, у которого есть свое твердое жизненное кредо. Но он не агрессивен. Его сознание сосредоточено на том, как сложилась судьба его детей. В его недоумении выражено все – зачем я строил дом, для кого!?
Чувство и тема Родины представлены оригинально. Нет ни каких призывов, глубоких рассуждений и диалога. Тема Родины, она просто присутствует в фильме и все. Без комментариев. И это главный Герой фильма без имени, без географической и политической привязки. Как это произошло в фильме? Удивительно.
Об этой работе можно говорить бесконечно. Каждый эпизод, фрагмент и фраза имеют свой смысл. Надеюсь, что это только начало художественной жизни этого фильма. Это не просто художественная работа. Я бы назвал этот фильм – реквием уходящему поколению. На смену которому идет новое молодое. Фильм не заканчивается трагично. Финал не был неожиданным. Вернее, финала в этом фильме нет. Это скорее начало, начало новой истории.
У меня, которому уже за 60, есть чувство стыда перед молодым поколением. Когда идешь по неухоженным и грязным улицам вдоль убогих домов, когда сталкиваешься с духовной и культурной отсталостью и чиновничьим беспределом, «боишься», что могут подойти молодые парни девушки и спросить: Вы взрослые, а что Вы за свою жизнь сделали, что Вы нам оставляете и как Вы нормальные с виду люди могли с этим согласиться и жить в этой грязи несправедливости, молча жить, внутренне не соглашаться, но при этом делая вид, что как будто все нормально. А если кто и боролся, то до цели своей не дошел.
Уже известный актерским мастерством Аахтем Сейтаблаев в фильме постепенно отходит на второй план и уступает место на глазах взрослеющему сыну Алиму.
Фильм подошел к своему логическому завершению: старое поколение, измученное перипетиями жизни, вымотанное в лабиринтах идеологического маразма и исторического вранья, в условиях полного отсутствия элементарного понимания статуса Гражданин и гражданского права, без Родины, но в тоже время, сохранившее в себе высшие чувства достоинства – Человека с высоким духовным началом, не смогло трансформировать общество и свой мир после десятилетий тоталитарного человека ненавистного режима. Слишком это оказалось сложным, где- то от части робости, где-то от жизненной усталости. Слишком сильно зависли между прошлым и настоящим. Период реабилитации (имею в виду медицинский термин) после отказа от принципов прошлой жизни затянулся. И как выяснилось – «хирургическое вмешательство» было, но вредоносный орган не удалили. И он стал проявляться с еще более изощрённой агрессией и выразился уже в практику гибридных войн. И опять нас стравливают, но уже новыми методами.
Алиму страшно обернуться назад, сзади смерть. А впереди путь без указателей направления дороги и каких-либо ориентиров.
Но он уже очень мудрый и сильный человек. Понятие Родина приобрела для него новый смысл. Именно такие люди молодого нового поколения пришли на смену нам. И самое важное, что каждый в душе со своей молитвой и верой, переданной им Отцами и Матерями. У них нет разделения людей по национальному признаку или религиозной принадлежности. Их уже не обмануть легкими политическими, пропагандистскими лозунгами и обещаниями. Они не будут верить в сказочные мифы абстрактного светлого будущего. Они просто свою жизнь будут строить сами в гармонии со своей совестью, верой и гражданской ответственностью.
Фильм «Додому» не история одной семьи, не национальный акцент на чисто крымско-татарскую проблему. Это посыл на исторический момент – пришло новое поколение.
После фильма я просмотрел публикации об этой работе. Мне не очень понравилась короткая публикация в Hollywoodreporter, где сценарий называют «поверхностным», и рецензия портала Variety, в который сценарий назван ксенофобским по отношению к женщинам? Напротив, создатели фильма скромные, но талантливые люди с серьезными амбициями. Первая мысль, которая пришла мне на ум – не мог автор в таком еще молодом возрасте прочувствовать глубину родительских переживаний, так тонко отобразить уникальный характер и внутреннее содержание современного крымского татарина. Но увидев реакцию наших детей на этот фильм, стало понятно – все они понимают и чувствуют. Они уже взрослые.
Возможно фильм не получит массового зрителя и не будет коммерческого эффекта. Он и не должен быть таковым. Иначе потеряется его смысловое содержание. Ведь трудно понять, когда снимается фильм вроде бы патриотической, исторической или духовной направленности, а его результат измеряется кассовым сбором.
Не знаю каким образом фильм «Додому» попадет на площадку российской зрительской аудитории, и тем более в Крым. Но уже об этом фильме ходят легенды. Его сюжет передается из уст в уста. Может это и сильнее.
Уже несколько дней фильм не выходит из головы. Мы вернулись с Супругой домой. Но интересное чувство появилось. Оно возвышенное. Вселяет надежду за молодое поколение, поколение наших детей.
Как наваждение, на обратном пути у нас пропал рюкзак, в котором были все документы. Вернее, не пропал, а в спешке он остался в багажнике частной машины, на которой мы доехали до ближайшего города от границы. Растерялись и сразу не могли сориентироваться, что же нам делать. Но потом я предложил жене зайти в кафе и подождать. Говорю: люди здесь хорошие, наши вещи и документы не пропадут. Через двадцать минут водитель другой машины нашел меня в кафе и сообщил, что рюкзак передали автобусом, который через несколько минут остановиться специально на АЗС комплексе. Так к нам вернулся рюкзак. А дома нас встречали Старший сын с Невесткой и тремя Внуками.
Так что все будет ДОБРЕ.
Хороший фильм и очень надеемся увидеть взрослеющий образ Алима в продолжении его жизненного пути и в Ваших творческих работах.

Домой («Додому»)
Такая произошла история во время очередной поездки с супругой в Украину.
Уже 12 лет наш младший сын живет и работает в Киеве. Женат, с Супругой воспитывают двух чудесных малышей, Внучку и Внука. Нам оставалось несколько дней до выезда…

+0 / -0
Рецензія була корисною?
Читати повністю
Valentyna Samchenko 07.11.2019 22:22

Три попередні короткометражні фільма Нарімана Алієва «Повернутись зі світанком», «Тебе кохаю» та «Без тебе» є частинами трилогії «Кримські історії». «Додому» — повнометражний дебют молодого українського режисера кримськотатарського походження — як притча про взаєморозуміння поколінь і любов до своєї землі, обрамленням…

Три попередні короткометражні фільма Нарімана Алієва «Повернутись зі світанком», «Тебе кохаю» та «Без тебе» є частинами трилогії «Кримські історії». «Додому» — повнометражний дебют молодого українського режисера кримськотатарського походження — як притча про взаєморозуміння поколінь і любов до своєї землі, обрамленням якої є анексія Росією Криму і війна на Донбасі.

Головний герой фільму — кримський татарин середніх років Мустафа, який на початку приїздить у місто континентальної України, де молодший син і молода жінка старшого у розпачі: убито дорогу всім трьом людину.

«Назім нас не познайомив — якось неправильно». А радіохвилі доносять у квартиру інформацію про переповнені тілами загиблих на Донбасі морги у Запоріжжі і Києві. Для дуже стриманого Мустафи (Ахтем Сеітаблаєв), який вирішив похоронити сина у Криму, важливим у ці хвилини є Коран убитого. «Он через тебя погиб», — кидає Олесі у гніві Мустафа, дорікнувши, що Назім «залишив свою сім’ю". «Він загинув через війну!» — каже жінка.

А потім починаються непростий шлях до взаєморозуміння молодшого сина і батька, що перетворюється на художню притчу про родове коріння, силу любові і віру. І все це — як оголені нерви. Бо анексія й війна десь навіть наближають прощення між найріднішими, але не рятують від смерті.

Саме для глядачів України додатковий ефект справляє тримовність цього кіно: українська, російська і кримськотатарська. Бо усі герої фільму у певних ситуаціях просто приречені порозумітися: батько із сином, брат чоловіка — із невісткою.

Правда життя про спритників, які можуть обікрасти, не завжди доречно прискіпливих українських поліцейських і військових поєднана із символізмом вогню (нехай і з запальнички), який допомагає і рятує, та сходу сонця, який завжди є початком нового і надією на краще. Одна із центрових у фільмі — кримськотатарська молитва (як і в фільмі Ахтема Сеітаблаєва «Чужа молитва»).

Молодший Азім повторює її за батьком, коли вчиться прийомів захищатися, а потім цими ж словами намагається вселити у Мустафу жагу до життя. Хоча творці фільму «Додому» — не фанати однієї віри. Коли у кадрах з’являється човен із лежачими батьком, молодшим і старшим синами, — виникають асоціації з триєдиним Богом: Отцем, Сином і Святим духом.

«Це мій особистий тихий маніфест проти того, що відбувається у цей важкий час із моїм народом, — каже про «Додому» Наріман Алієв. — У фільмі через історію однієї родини я намагався показати всю трагедію кримськотатарського народу та розказати про реалії сьогодення, у яких ми опинилися».

Це кіно — серед 93 фільмів із 65 країн, що претендують на номінацію премії Голлівудської асоціації іноземної преси «Золотий глобус» у категорії «Найкращий іншомовний фільм» (у списку, зокрема, і нові роботи метрів світового кіно Франсуа Озона, Педро Альмодовара, Пон Джун Хо, братів Дарденн).

А світова прем’єра картини «Додому» (кримськотатарською Evge, англійською Homeward) відбулася 22 травня цього року у другій за значенням після основного конкурсу програмі «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю. Відтоді картину вже було показано у 13 країнах світу, права на фільм придбали кінокомпанії з Франції, Великої Британії, країн Бенілюксу, Греції, Туреччини та Китаю. У липні на 10-му Одеському міжнародному кінофестивалі фільм здобув Гран-прі «Золотий Дюк», також отримав нагороди Бухарестського та Босфорського.

Три попередні короткометражні фільма Нарімана Алієва «Повернутись зі світанком», «Тебе кохаю» та «Без тебе» є частинами трилогії «Кримські історії». «Додому» — повнометражний дебют молодого українського режисера кримськотатарського походження — як притча про взаєморозуміння поколінь і любов до своєї землі, обрамленням…

+4 / -0
Рецензія була корисною?
Читати повністю
Ievgeniia Semenova 06.11.2019 21:20

«Додому» - фільм, який зачіпає дуже велику кількість різноманітних тем від глобальних, таких як ситуація з АТО в Україні та анексію Криму до суто між людських сосунків, конфлікту батьків та дітей, до розкриття почуттів і поглядів окремих особистостей.
Хоч фільм…

«Додому» - фільм, який зачіпає дуже велику кількість різноманітних тем від глобальних, таких як ситуація з АТО в Україні та анексію Криму до суто між людських сосунків, конфлікту батьків та дітей, до розкриття почуттів і поглядів окремих особистостей.
Хоч фільм і просякнутий болючими для нас темами, ти співпереживаєш героям але всі ці проблеми конкретно не показані і це, як на мене, дуже гарна задумка, як і казав в одному з інтерв’ю режисер фільму Наріман Алієв: «Війну показати без війни, смерть – без смерті…». Ти дійсно, не побачиш цього під час перегляду, але ти розумієш контекст і наскільки ці теми зараз для нас актуальні.
Дуже сподобалось, що головні герої спілкуються рідною, кримсько – татарською мовою і ми бачимо переклад у вигляді субтитрів. За цим цікаво спостерігати, починаєш занурюватися у культуру іншого народу, який живе на одній з тобою території, який переживав і зараз переживає дуже складні часи.
Але особисто мені здалося, що у стрічні трохи занадто багато драматизму. Але зараз ми бачимо, що в Україні починають знімати все більше якісних фільмів і «Додому» - це один з тих, який я в будь – якому випадку рекомендую до перегляду.

«Додому» - фільм, який зачіпає дуже велику кількість різноманітних тем від глобальних, таких як ситуація з АТО в Україні та анексію Криму до суто між людських сосунків, конфлікту батьків та дітей, до розкриття почуттів і поглядів окремих особистостей.
Хоч фільм…

+6 / -1
Рецензія була корисною?
Читати повністю

Трейлери до фільму

всього - 1
Будь ласка, вимкніть блокувальник реклами

Кадри з фільму

всього - 5

Відгуки про фільм Додому

всього - 26
255 символів залишилося
Додати свій відгук
Опублікувати від імені
Відгуки:

Чергове гімно та спекуляція на болючій темі.

відповісти

Татари - найбільш жертовний народ після українців в Україні. ГОри в пеклі, Московія!

відповісти

А чому ця "жертовність" проявлялася? В постійних набігах на Україну? В убивствах українських дітей? В продажах українок до турецьких гаремів?

відповісти

Фільм про реальність. І не треба бути мямлями, намагаючись сподобатися всім і нікого не образити - українців, християн, поліцію, чи ще кого. Це - реальність за вашими вікнами, яку не всі хочуть бачити, простіше ж вдавати, що все добре

відповісти

Думаю, що цей фільм чекає гідне фестивальне майбутнє. Один з найкращих, що я бачила взагалі в житті.

відповісти

Безперечно. На фестивалях нині перемагає усіляке лайно. Тому фільм чекає великий фестивальний успіх.

відповісти

Напевно, це найкраще, що бачила за останній час...

відповісти

Нізабудім,ніпрастім!!!111 Ярослав, що ти несеш

відповісти

ярослав - ворог.

відповісти

Повстречал на премьере этого фильма в кинотеатре "Жовтень" - Порошенко! - Уровень! )))))

відповісти

Ну, вальцманам, зельцманам та іншим коломойським фільм може і сподобається. А ось українцям навряд.

відповісти

Так,нажаль це неп, але цей колективний образ українців це гірка правда. Гадаю режисер показав саме те як він відчував ставлення укаїнців до проблеми кримських татар ще з часів їх повернення. Я як людина що виросла в Криму це знаю.Як мінімум це нерозуміння

відповісти

Українці ще не забули як кримські татари нападали на Україну, вирізали чоловіків, дітей і старих, а молодих дівчат продавали в турецькі гареми. І щось я не пригадую, щоб до часів татаро-монгольського іга у нас в Криму водилися якісь татари. В Монголію!

відповісти

Отримав добрячу порцію негативних емоцій... Армійські інституції від військових лікарів до прикордонників занурені в болото безчесті та корупції, образ "трудара українця" теж змішали з калом, єдині хороші хто б ви думали- МВС...

відповісти

Угадайте якому авакову цілує дупу режисер цього "фільму"?

відповісти

Фільм не сподобався. Нелогічність і неадекватність в поведінці героя Сейтаблаєва. Дивна фінальна сцена. Значну частину діалогів доводиться читати, тому що спілкування ведеться кримсько-татарською мовою. Тим не менш, я не жалкую, що подивився цей фільм.

відповісти

Ви просто не відчули і тому не зрозуміли.Там все виписано і виконано дуже логічно і зрозуміло для людини здатної відчувати іншого.А остання сцена просто шедевр.В нашому залі всі сиділи приголомшені до самого кінця титрів.Один з найкращих фільмів.

відповісти
Дивіться також
Доктор сон Халепа на 5 Baksiv Розплата
трилер, жахи star 6,9
комедія star 6,5
трилер, драма, екшн star 5,8

Використовуючи сайт kinoafisha.ua, Ви погоджуєтеся з умовами Угоди про конфіденційність

Детальніше