Антебеллум

Благими намірами…
Так, стрілки годинника історії роблять своє чергове коло, - і сучасна епоха знову починає характеризуватись соціальним та культурним протистоянням. Чимало дискусій в кіноіндустрії викликала зміна правил висування на «Оскар», що передбачають певні відсоткові правила для забезпечення гендерної рівності, відображення нацменшин у кіно. Проте і без цих нововведень рух Black Lives Matter вже знайшов своє відображення в кінематографі та культурі взагалі. Стрічка «Антебеллум» (англ. Antebellum) Джерарда Буша та Кристофера Ренца розглядає цей напрям в площині психологічного трилера з елементами фільму жахів.
Власне, мені дуже пощастило, оскільки про стрічку знав лише з кадрів трейлера. Так само, якщо зайти хоч трохи далі, майбутній глядач подивиться його без хоч якоїсь інтриги. Отже, що може поєднувати безправне життя рабині Іден та успішної письменниці, громадської діячки, політика Вероніки Хенлі – саме це є головною інтригою. Як змінилось становище чорношкірих і жінок від «Америки конфедератів» до «сучасної Луїзіани» і багато багато інших питань – все це можна знайти в цій картині.
Почнемо з ложки (а взагалі і не ложки) дьогтю. І перша лінія сюжету – життя Іден, і друга – життя Вероніки, - виглядають не зовсім природніми і гротескними. В першому випадку – картин жорстокого життя на плантації, в другому – показовий реванш сучасних «пригноблених» в сучасному світі. Так само при цьому автори показують білих в кращому разі слабкими, в гіршому – повними мерзотниками, не виключаючи і дітей, а в кінці кінців стрічка збирає усі можливі і неможливі шаблони руху , аж до «боротьби з пам’ятниками» і кінокліше стрічок про громадянську війну в США. З плюсів – це дійсно чудовий музичний супровід, чудові декорації, атмосфера гротеску, операторська роботу, атмосфера, що притаманна, наприклад, стрічкам по коміксам, і цілісний сюжет; його аналоги знавці кінематографа можуть легко знайти в історії кіно, проте не будемо розкривати інтригу. При цьому це більше трилер, аніж фільм жахів, так само автори відмовились від натуралізму у сценах жорстокості, щоб, звісно зробити аудиторію трохи ширшою
Гра акторів. Тут слід відзначити чудову гру акторки Жанель Моне, що поєднала дві іпостасі ролі чорношкірої жінки у двох різних суспільствах. Можна загалом відзначити чудовий ансамбль акторів першого і другого плану, проте сам сценарій заганяє акторів в рамки награності.
Як висновок. Так, проблеми, що їх прямо піднімають у стрічці, важливі, всі вони актуальні і потребують вирішення, як з соціальної, так і гуманістичної позиції. В розрізі стрічок жахів подібної проблематики можна згадати і «Пастку», і «Ми» Джордана Піла, проте в них ми щиро співчуваємо героям, а «Антебеллум» замість згладжування гострих кутів, що притаманні розвитку суспільства, навпаки радикалізує протистояння, що розпочалось, і спонукає вже «панівний» прошарок триматись до останнього. Мабуть, це саме головне, чим може ввійти в історію і запам’ятатись глядачеві і «Антебеллум», і сьогодення в цілому…
Недзельницький Андрій