2067

Чисте мистецтво
Думаю, популярність сюжетів про подорож у часі зумовлена тим, що кожна людина думає, що може змінити для себе особисто, здійснивши мандрівку в часі. Так, цій темі присвячено не тільки багато художніх фільмів, а також і чималий об'єм наукової та художньої літератури. Ось і австралійський кінематограф зробив свою спробу «пошукати щастя» на цьому багатому для фантазії полі – зусиллями режисера Сета Ларні, що виступив одночасно і соавтором сценарію-у стрічці «2067».
Отже, недалеке майбутнє. Промислова діяльність людини знищила усі зелені насадження, уся людська цивілізація стиснулась до масштабів міста; увесь кисень виробляється мегакорпорацією, проте якісним є лише доргий «природній». Штучний продукт викликає захворювання, а врятувати людство може лише подорож в майбутнє. Так, людство знайшло механізм подорожей, проте залишається багато питань: чому час «вимагає» для подорожі лише конкретну людину? Чому майбутнє зовсім не таке, яким його уявляв головний герой, Ітан Вайт? Як вирішити парадокс часу? І багато-багато інших…
Загалом, так, «2067» - це чиста наукова фанатастика. Так, саме інтрига загадки часу виглядає тут справжнім сюжетом, дійсно багатоходівкою, з відсилками до різних реперних точок, а не обрамленням для спецефектів, декорацій, екшену. Це звісно є дійсно головною перевагою, проте потребує дійсно уважного погляду, а з логікою у стрічці все гаразд.
Проте саме ця деталізованність логіки подій шкодить динаміці, тим більш, що такий формат не особливо розкривав акторський талант, як і виконавця головної ролі Коді Сміт-МакФі, так і інших акторів. Їх образи виглядають гіпрболізовано-награними, а саме дійство разом зі схематичними декораціями, неначе переносить нас у постапокаліптичний кіберпанк-театр.
Щодо висновку. Так, здійснивши подорож у часі у комфортному залі київського кінотеатру СінемаСіті, у «2067 – можна зробити декілька висновків. По-перше, дуже радує той факт, що чиста наукова фантастика не померла, а і радує просто відмінними зразками. По-друге, іноді зміст шкодить обрамленню, а особливо коли автори не знали, як наповну візуально впоратись з багатою темою. Тому – вирішувати саме глядачеві, - що для нього є головним в даному випадку.
Недзельницький Андрій