Мішель Оклер

Мішель Оклер (Владимир Вуйович) народився 14 вересня 1922 року в місті Кобленці у Веймарській республіці (сучасна Німеччина). Його батько, Віслав (Воїслав) Вуйович, був югославським адвокатом, секретарем Комуністичної Спілки молоді, опозиційної до Сталіна. Мати — француженка Шарлотта Каспар, біолог за професією і зовиця французького актора Жана Марша́[fr][1]. Коли Владимиру було три роки, сім'я переїхала до Парижа, де він спочатку навчався в медичній школі, потім у Паризькій консерваторії драматичного мистецтва, після закінчення якої в 1940 році вступив до трупи паризького театру l'Œuvre, де брав участь у виставах за п'єсами таких драматургів, як Поль Клодель, Альфред де Мюссе, Жан Кокто, Генрік Ібсен та ін. У 1947 році в театрі "Mathurins" взяв участь у виставі за першою п'єсою Жана-П'єра Омона "Китайський імператор" (фр. L'empereur de Chine).

У кіно Мішель Оклер дебютував у фільмі Жаклін Одрі "Нещастя Софі" (1946), а потім був запрошений у фільм Жана Кокто "Красуня і чудовисько" (1946), де зіграв Людовика. Незабаром Оклер став одним з акторів французького кіно післявоєнного періоду, що найбільше знімалися, граючи різнопланові ролі — від жорстокого гестапівця у фільмі Рене Клемана "Прокляті" (1947) до образів молодих людей романтичного складу. Знімівся у фільмах таких відомих французьких режисерів, як Ален Рене, Анрі-Жорж Клузо, Андре Каятт, Жульєн Дювів'є, Саша Гітрі, Бертран Таверньє, Андре Тешіне та інших.

У 1960-1970-і роки час від часу Оклер з'являвся в міжнародних проектах, зокрема разом з Фредом Астером і Одрі Хепберн знявся в музичній комедії режисера Стенлі Донена "Забавна мордочка".

З початку 1970-х років Мішель Оклер перейшов на другорядні ролі, виконуючи, головним чином, ролі поліцейських комісарів і ватажків мафії. Знімався в кіно- і телефільмах у Франції, Італії, Німеччині, Іспанії, Великій Британії, Алжирі, Кубі, США.

У 1980-і роки актор більше працював в театрі (наприклад, в "Тартюфі" Мольєра разом з Роже Планшоном[fr]) і на телебаченні.

У 1980 році знявся з Аленом Делоном в образі цинічного і жорстокого Лепранса, підручного головного лиходія трилера "Трьох треба прибрати". Наступного року він знову знявся з Делоном в детективі, який знімав сам Делон, "За шкуру поліцейського" в ролі поліцейського на пенсії. Останнім його кінофільмом став фільм 1988 року "Доказ кохання" (реж. Мігель Куртуа), який вийшов уже через два місяці після смерті актора.

Мішель Оклер помер 7 січня 1988 року на 66-му році життя від крововиливу в мозок.