Марія Казарес

Марія-Вікторія Касарес Пeрес народилася в Ла-Корунья — приморському місті на північному заході Іспанії, в Галісії. Її батько — Сантьяго Касарес Кірога був міністром внутрішніх справ при Другій Республіці. У зв'язку з політичною кар'єрою батька сім'я переїхала до Мадрида, де Марія навчалася в el Instituto Escuela. У 1936 році, коли вибухнула Громадянська війна в Іспанії, сім'я була змушена покинути країну і оселитися у Франції.

У Франції Марія Казарес пережила німецьку окупацію. В цей же час вчилася в паризькій Консерваторії драматичного мистецтва і, закінчивши її, в 1942 поступила в театр "Матюрен" (Théatre des Maturins). За успішним дебютом у п'єсі Джона Сінга "Deirdre des Douleurs" надійшла пропозиція зіграти головну роль у п'єсі Альбера Камю "Непорозуміння". Співпраця з Камю переросло в більш близькі стосунки, що тривали три роки. У зв'язку з цим її навіть називали "музою екзистенціалізму". Марія Казарес залишалася в дружніх відносинах з Камю аж до його загибелі в автокатастрофі в 1960.

З 1944 року Марія Казарес знімалася в кіно. Її першою роботою стала роль другого плану — Наталі в одному з культових фільмів французького кінематографа — "Діти Райка" Марселя Карне (1944). У наступному році Марія Казарес знялася у фільмі "Дами Булонського лісу" (режисер Робер Брессон). Її персонаж — світська дама Елен, яка за допомогою хитромудрої інтриги мстить коханцеві, який її залишив, являє Марію Казарес свого роду "генієм зла" в образі прекрасної жінки, саме ця роль викликала дискусію про характер її творчої індивідуальності і її "інфернальної красі".

Найвідомішою роллю Марії Казарес стала роль Принцеси (Смерті) у ще одному культовому фільмі — "Орфей" Жана Кокто (1950). Дуже складний, наскрізь пронизаний символікою фільм Кокто вимагав від актриси реалізації всього свого творчого потенціалу, і вона блискуче впоралася з цим завданням.

Після цієї ролі Марія Казарес лише зрідка знімалася в кіно, присвятивши себе головним чином театру. У 40-х роках вона виступала на сценах паризьких театрів "Ательє", "Ноктамбюль", "Маріньї"; крім Марти в "Непорозумінні" А. Камю, зіграла Вікторію в його ж п'єсі "Облога" (1948), Грушеньку в "Братах Карамазових" (1945), Жанетту в "Ромео і Жанетта" Ж. Ануя (1946).

У 1952 році Марія Казарес була прийнята в трупу театру "Комеді Франсез", де грала Перічолу в "Кареті святих дарів" П. Меріме. З 1954 року була актрисою Національного народного театру (TNP) Жана Вілара; грала, зокрема, леді Макбет в трагедії У. Шекспіра, Марію Тюдор в однойменній п'єсі В. Гюго, Леоніду в "Торжестві любові" П. Маріво, Федру в однойменній трагедії Ж. Расіна. З 1960 року виступала на сцені театру "Атеней", де зіграла, зокрема, Патрік Кемпбелл у п'єсі "Милий брехун" Д. Кілті.

Серед фільмів з її участю — "Макбет" (1959), "L'adieu nu" (1977), "Britannicus" (1977), "Blanche et Marie" (1984), "Читець" (1988) і "Someone Else's America" (1995).

У 1976, після смерті Франко, вона повернулася до Іспанії, де виконувала роль Горго в драмі "El adefesio" Рафаеля Альберті. Марія Казарес була номінована на премію "Сезар" у 1989. У 1980 вона видала книгу мемуарів "Résidente privilégiée".

Померла Марія Казарес 22 листопада 1996, в ніч, що послідувала за її 74 днем народження, у французькому містечку Ла Верн (Шаранта Приморська).