Земля блакитна, ніби апельсин

Порожнеча війни
Насправді, наш фільм не про війну, вона виступає тут лише тлом. Це фільм про дорослішання. Про балансування між війною та миром. Про самотерапію за допомогою кіно. І про багато інших речей, які можуть бути близькими та зрозумілими різним людям у світі.
Ірина Цілик
Війна… Це завжди балансування на грані, грані між життям та смертю, грань, що спопеляє життя і військових, і цивільних. Вона проходить не тільки фізично, по фізичній оболонці, а і створює цілий розлом між людьми, не тільки в межах бойвих дій, а і на території усії країни. Такою вона прийшла на Схід України, такою вона виснажує країну кожен день, її відбиток відчувається в громадському, політичному житті і економіці. Проте найважчий тягар дістався мирному населенню, що переживає в зоні бойових дій – по обидва боки протистояння. Саме родині, що мешкає в «червоній», в підконтрольній українському уряду, зоні, у Красногорівці, присвячена документальна стрічка режисерки Ірина Цілик -«Земля блакитна, ніби апельсин» (Назва фільму — це цитата з вірша поета-сюрреаліста Поля Елюара, яку режисерка фільму випадково почула, перебуваючи у пошуках назви, яка б відображала сюрреалістичну суть балансування між паралельними вимірами війни та миру)
Ця історія- історія – історія жінки, Ганни, що сама виховує чотирьох дітей, а також піклується про літніх батьків. Ми бачимо реальне життя, і життя, яке і автори, і герої стрічки намагаються перенести на стрічку, побачити грань між грою і тим, що зазвичай виноситься у формат документального кіно. Власне, і сам проект стрічки народився з історії про кінотабори - кіношколи, де волонтери викладають дітям з регіону гарячої точки ази операторського мистецтва і мистецтва кіно.
При всій драматичності ситуації, чергах за гуманітарною допомогою, тим фактом, що вже котрий рік бракує грошей на відбудову Донбасу, балансуванні на грані гуманітарної катастрофи автори намагались згладити гострі кути, сконцентруватись на надіях молодих мешканців міста, регоіну. Так, донька героїні вступає на режисерській факультет в Києві, разом з авторкою вона працює над стрічкою про Красногорівку. Між рядками ми дізнаємось про екологічні проблеми – вирубку лісів на Донбасі,
обміління водосховищ…
Щодо висновку. Звісно, ця стрічка стане важливим документом історії України, мабуть, одна з найбільш чесних на сьогоднішній день, стрічка, що завоювала ряд нагород, як наприклад американського кінофестивалю «Sundance Film Festival», де вона отримала нагороду за кращу режисуру в категорії світової документалістики. Власне, даний фільм цікавий і тим, наскільки потрібно цінувати мирне життя, і мабуть вперше перестає «демонізувати» мешканців Донбасу, негативний ореол щодо яких відчуважється в художньому кіно. Проте – це тільки перший крок, наступний думаю полягатиме в об‘єктивному погляді на проблеми і становище цивільних мешканців, сьогодення непідконтрольних територій, яке часто подається у засобах ЗМІ у ворожо-недовірливому контексті.
Недзельницький Андрій