Мовчання. Небесне і земне.
Релігійна тема є основою багатьох мистецьких творів, - і кожна з релігій, так чи інакше, знаходила своє втілення в мистецтві. Кінематограф «релігійної площини» в більшості звертався до мотивів християнських сюжетів, - або вони носили пряме втілення…
Мовчання. Небесне і земне.
Релігійна тема є основою багатьох мистецьких творів, - і кожна з релігій, так чи інакше, знаходила своє втілення в мистецтві. Кінематограф «релігійної площини» в більшості звертався до мотивів християнських сюжетів, - або вони носили пряме втілення біблійних тем, або історій, основою якого була християнська тематика. Режисер Мартін Скорсезе звернувся до роману 1966 року Сюсаку Ендо «Мовчання», знявши однойменний історико-драматичний фільм, що присвячений поширенню християнства в Японії XVIII сторіччя, де місіонерство стикалось з переслідуванням з боку князів-сьогунів і місцевої інквізиції.
Сюжет фільму базується на історії двох священників-єзуїтів, які шукають свого зниклого наставника, отця Кріштована Феррейру, і одночасно – проповідують християнство, укріпляють у вірі тих, хто потай молиться Христу. Так, це два друга, отець Себастьян Родрігес та отець Франциско Гаррпе, їх мета спільна, - знайти наставника і створити передумови опору терору. Проте якщо перший вбачає християнство як поняття утвердження добра і справедливості, приймаючи той факт, що заради спасіння життя, ті, хто потрапляє в руки інквізиції, можуть формально відректись від нього, то для другого символіка творення добра і спасіння є другорядною. Власне автори стрічки розкривають і проблему зіткнення місіонерства та японської влади в 17 сторіччі – остання вбачала слово Христа не як ворожий світогляд, а скоріше той інструмент, що так часто використовували європейці в боротьбі за захоплення сфер впливу, невважаючи на шляхетні мотиви місіонерства – і в даному випадку поширення впливу Португалії. Скоріше, інквізиція тут була інструментом недопущення зміни політичної системи, такою собою політичною поліцією, аніж засобом боротьби за чистоту віри – оскільки головними «криштиянами» в Японії могли стати широкі маси нужденних селян, які вбачали в католицизмі шлях до раю, - як альтернативу безпросвітній нужденності. Тому власне і «інквізиція по-японські», теж жорстока у підбірці тортур і страт, робила акцент власне не на масових винищеннях (про їх оціночний розмір священники роблять «зі слів»), а на формальних зреченнях і недопущенні оформлення церкви на політичній арені. Власне-то все ніби говорить – зараз не час святих, і достукатись до небес набагато важче, і яким чином це можна зробити – а чи через формальний механізм обряду, а чи через дійсно безглузді страждання, а чи через служіння людям, розвитку суспільства… Власне, герой доводить доказ «від противного» - чи можлива поняття віри в такій країні, як Японія, коли друзі відступились і від твого вибору залежить життя інших людей? Це фільм ставить питання – а чи варто помирати за віру і чи варто, щоб за тебе помирали інші люди? Де межа відступництва? На багато питань автори не роблять однозначної відповіді – і дозволяють зробити висновок глядачеві…
З точки зору операторської роботи, музичного оформлення фільм не намагається нагнітати атмосферу, проте можна сказати, що майстерність творців стрічки дозволили створити цільний сюжет, і можна сказати – однозначно захопливий. Цю стрічку з більш, ніж серйозною тематикою, можна переглянути «на одному диханні»- і це при досить-таки значному хронометражі картини, - оскільки автори створили неабияку інтригу, відмовившись від кліше «релігійних фільмів». Автори вміло вставляють своєрідні «паузи» в розвитку подій, вміло використовують образи і символи.
Гра акторів відповідає тій концепції кіно, в якій автори не ділять персонажів на однозначно позитивних і однозначно негативних. Так, автори передають героїзм тих людей, які вважають за честь померти за віру, і одночасно виправдовують формальне зречення, розуміє поняття природного бажання жити. Актори Ендрю Гарфілд та Адам Драйвер змогли передати і внутрішні сумніви двох священників, що поїхали з небезпечною місією до Японії, проте доля приготувала для них випробування моральними сумнівами, коли від їх вибору залежить життя інших людей. Натомість образ Кріштована Феррейри, що його зіграв Ліам Нісон – це втілення досить незвичного для тих часів поняття, що релігія – це лише оболонка спілкування з чимось вічним, і що допомога людям приймає абсолютні різні форми, наприклад, у розвитку науки і медицини. Власне, автори виправдовують і японську адміністрацію, - того ж самого «інквізитора» Іноуе у виконанні Іссея Огати – так, він використовує каральні засоби, проте розуміючи, що за місіонерами так чи інакше прийде португальський вплив, і можливо – вже нова, католицька – інквізиція.
В кінцевому висновку можна сказати, що ми маємо фільм з багатьма підтекстами, він не робить якихось однозначних висновків, і повністю звільнено від обрядового пафосу, як традиційне релігійне кіно. Взагалі-то це більше фільм про життя, розвиток суспільств, думаю, він буде цікавим як масштабний, багатоплановий, фільм, що і як інша робота Скорсезе – «Остання спокуса Христа» - теж викличе немало суперечливих відгуків.
Недзельницький Андрій
Мовчання. Небесне і земне.
Релігійна тема є основою багатьох мистецьких творів, - і кожна з релігій, так чи інакше, знаходила своє втілення в мистецтві. Кінематограф «релігійної площини» в більшості звертався до мотивів християнських сюжетів, - або вони носили пряме втілення…
Читать полностью