Молчание
Silence

Гимн твердолобости христианства.

Все мы не понаслышке знаем и любим фильмы Мартина Скорсезе. «Таксист», «Казино», «Славные парни», «Остров проклятых», «Отступники» - этот список можно продолжать и продолжать. Редкий режиссер в наше время может похвастаться такой богатой и успешной фильмографией. А…

Гимн твердолобости христианства.

Все мы не понаслышке знаем и любим фильмы Мартина Скорсезе. «Таксист», «Казино», «Славные парни», «Остров проклятых», «Отступники» - этот список можно продолжать и продолжать. Редкий режиссер в наше время может похвастаться такой богатой и успешной фильмографией. А от того, что в последние годы достойных фильмов становится все меньше и меньше, мне вдвойне обидно, потому что «Молчание» разочаровательно от начала и до конца. Одноименный роман Сюсаку Эндо я не читала, поэтому сравнивать его с фильмом не стану и опираться в своих суждениях буду исключительно на фильм.

Начинается картина тем, что два гордых священника-иезуита отправляются в Японию на поиски своего наставника, якобы отрекшегося от веры. У наших героев (вестимо) водятся денежки, поэтому прокрасться как ворам в чужую страну им проблем не составляет, однако выбираются они на японский берег, и вдруг выясняется, что никакого плана дальнейших действий у них нет! Что же они в таком случае будут делать, спросите вы? Ну как же. Естественно то, что умеют лучше всего – продвигать свое христианское мировоззрение в массы! Наши «герои» начинают «просвещать» необразованных крестьян, сами при этом не уважают обычаев и верований японцев, и их совершенно не заботит, насколько ясно они доносят свои мысли до «прихожан» . С первых же минут становится очевидно, что японцы не очень вникают в суть предлагаемой им религии, и все, что они способны более или менее перенять – это внешняя атрибутика христианства. Пытаются ли наши «падрэ» исправить это недоразумение? Никак нет. Их, похоже, волнует только как бы навешать на незадачливого крестьянина свой ярлык, а там хоть трава не расти. Впрочем, этим новоиспеченные японские христиане не очень отличаются от среднестатистического современного верующего: они тоже не очень разбираются в том, во что верят и тоже не читали своей главной «священной летописи», и все, что их определяет как христиан – не вера и соответствующий образ жизни, а крестики да иконки, ну или любой другой предмет, принимаемый ими за неотъемлемый атрибут их религии. Есть в фильме и типичный «прогрессивный» христианин: он искренне верит в бога, но при любой опасности получить по башке отрекается от него, после чего бежит исповедаться и дальше себе верит, как ни в чем не бывало. И так по кругу.

Когда же появляются представители правительства Японии и начинают выбивать селянам дурь из башки, святые отцы принимаются корчить из себя мучеников и всячески страдать. Хотя достается-то на самом деле не им, а японцам, но кого это волнует, правда? И никакие вразумления высокопоставленных японцев не могут пробиться сквозь эти твердые лбы, хотя если кто и произносит в фильме здравые вещи – это японцы.

Поражает меня и то, как отображена сама Япония. Мотивация правительства Японии в фильме замолчана и никак не раскрыта, поэтому здесь она предстает как эдакий эквивалент фашистской Германии или Советского Союза (кому как больше нравится), где всех инакомыслящих порют, пытают, казнят и т.д. И правда, зачем зрителю знать все тонкости? Главное – вера! И неважно, что японцы не могли не быть осведомлены о славной истории христианства: о кровавом крещении Руси, о «святой» инквизиции – о всем том, что мы «знаем и любим» в библейской религии. Неважно, что у японцев уже есть своя вера, неважно, что принять христианство для них - значит обречь своих предков на вечные муки. Наши святые отцы решили, что жертвы здесь они, возгордились, возомнили себя Иисусами Христами и страдают, испытывая нестерпимые душевные муки от того, что из-за них гибнут обычные люди, которые толком и не осознают за что. Короче, мерзко это все.

«Молчание» прекрасно снят, отлично сыгран и его можно было бы спокойно смотреть из чисто исторического интереса, но фильм, как я изначально думала, совсем не об истории, а сюжет по большей части вызывает лишь недоумение. С одной стороны, все поступки священников можно оправдать искренней верой в то, что они делают, но с другой – фильм снят в наше время, под его идеями расписывается современный автор и посвящает его тем самым «японским христианам». Ха-ха, не смешно. Вплоть до самого конца я надеялась на некий неожиданный поворот, который объяснит и исправит всю картину, но нет: Скорсезе действительно решил, что в 21-м веке не зазорно продвигать идеи средневекового мракобесия.

Гимн твердолобости христианства.

Все мы не понаслышке знаем и любим фильмы Мартина Скорсезе. «Таксист», «Казино», «Славные парни», «Остров проклятых», «Отступники» - этот список можно продолжать и продолжать. Редкий режиссер в наше время может похвастаться такой богатой и успешной фильмографией. А…

Майже буквальна кіноадаптація книги.

Знову рекомендую прочитати книгу, по якій ставиться екранізація, впритул до дня перегляду фільму. Рекомендую і цей фільм.Фільм навіть дозволить краще зрозуміти деякі моменти з роману. Не знаю як буде у Вашому випадку, мені 2,5 години минулися…

Майже буквальна кіноадаптація книги.

Знову рекомендую прочитати книгу, по якій ставиться екранізація, впритул до дня перегляду фільму. Рекомендую і цей фільм.Фільм навіть дозволить краще зрозуміти деякі моменти з роману. Не знаю як буде у Вашому випадку, мені 2,5 години минулися легко й цікаво.

Сюжет можна описати так: молодий католицький єзуїтський священник прагне з товаришем віднайти у Японії 17 ст. свого наставника [отця Феррейру], який начебто зрадив вірі. У випадку його знаходження хоче з’ясувати що з ним сталося, чому сталося.

Потрапити фізично в Японію християнам того часу 1636-1640-рр. теоретично можливо, перебувати там та практикувати це як в 1942-43 р. потрапив в окупованому німцями частину СРСР і там вести якусь антифашистську пропаганду чи в Японії того ж часу проамериканську. Це період початку жорстких гонінь, переслідувань християн в Японії, яка саме розпочала самоізоляцію.

На книзі помітка вікового обмеження 18+, щодо кіноверсії твору, то у нас 16+. Можливо і не стільки із-за натуралістичної чорнухи розпоротих тіл чи відрубаних голів (з «Пеклом» точно не порівняти, хоча чередування духовних і фізичних тортур присутнє), скільки із-за потреби мати певний багаж знань і життєвого досвіду аби осягнути, що написав Сюсако Ендо і за що взявся Скорсезе. Чи зрозуміють в чому тут цікавість та екзистенційна глибина теми? Юнацький максималізм тут буде недоречним через спокусу швидкого засудження і винесення оцінок. Чому хтось зраджує вірі? Що саме змушує зректися? Що таке зректися – просто поставити ногу на зображення і все? Чому люди вмирають за віру? Чи за ту віру вмирають люди, яку їм проповідували, яку маємо на увазі ми, бачачи на екрані ті страждання?

Щодо відмінності з книжкою і не лише:
1. У книзі три священника відправилися з Португалії. Тут і згадки про третього нема. Хоча він і не потрібен взагалі.
2. Аби не начитувати увесь текст книги, бо картина б вийшла на всі 5 годин, постановники зробили на всіх етапах португаломовними ключових японців, тоді як за книгою добре володіє португальською лише перекладач.
3. У фільмі показано голландського купця, який пише свій щоденник, тоді як з книги нам не дано уявити собі як він виглядає.
4. Дуже великий плюс, що у фільмі нема музичного супроводу. Він був би зайвим, як і у книзі  Бренькати щось струнне з японськими мотивами аби підкреслити, що це Японія не було потреби (знімали в основному на Тайвані).
5. У книзі імена пишуться як Кітідзіро, Гаррпе, Мокіто. У фільмі відповідно: Кишидзіро, Гарупе (!) та Мошито.
6. У книзі японці аж так явно та часто християн не називають всі підряд «кіріщіанами».
7. Найбільш у фільмі скорочено тему добирання від Португалії до Японії. 3-4 хв. і герої вже стикуються із прибережними селянами-християнами. Експозиція недовга.
8. Зовсім не таким, а відверто противним уявляв собі образ перекладача, якого мав зіграти Кен Ватанабе. Актор, що його замінив створив цілком правдоподібного персонажа.
9. Н і у книзі, ні у фільмі напряму не заявлено звинувачень про те, що Японія сприймає на той час християнську місію як елемент колонізації своєї країни європейцями. Хіба що в «притчі» про чотирьох наложниць від губернатора Іноуе можна це зрозуміти, при бажанні.
10. У фільмі подано навіть такі знакові моменти як кружляння птаха, чорно-червоний слід крові страченого та уявлення у деякі моменти образу Господнього. Не помічено полохливих кур, рясного цитування з різних Євангелій про останній день Христа, Урабону (свята поминання). Ці моменти неодноразово трапляються в різних місцях тексту.

Скорсезе багато років цікавиться темою християнства. Не один його фільм про це або зачіпає цю тему. 23 чи 25 років хотів екранізувати «Мовчання» і після довгих зволікань таки видав.
Ендрю Ґарфілд геть нещодавно у світовому прокаті засвітився зі схожою моральною роллю у “Hacksaw Ridge”, якої чомусь не передбачається в прокаті вітчизняному (як і «Нічні тварини» не видно((.
Лише бігло перегляньте, якими проектами у своїй біографії може похизуватися оператор картини мексиканець Родріго Пріето (Rodrigo Prieto).

Задоволеність від перегляду 9,2 бала. Поки що найкраща картина 2017 р., бо непросту тему, не дуже популярного в комерційному плані жанру, зуміли без богохульства цікаво представити публіці. З залу ніхто не вийшов, практично глядачі не розмовляли між собою, перебували під враженням. До душі буквальні адаптації, аніж "варіації за мотивами".

Майже буквальна кіноадаптація книги.

Знову рекомендую прочитати книгу, по якій ставиться екранізація, впритул до дня перегляду фільму. Рекомендую і цей фільм.Фільм навіть дозволить краще зрозуміти деякі моменти з роману. Не знаю як буде у Вашому випадку, мені 2,5 години минулися…

Мовчання. Небесне і земне.
Релігійна тема є основою багатьох мистецьких творів, - і кожна з релігій, так чи інакше, знаходила своє втілення в мистецтві. Кінематограф «релігійної площини» в більшості звертався до мотивів християнських сюжетів, - або вони носили пряме втілення…

Мовчання. Небесне і земне.
Релігійна тема є основою багатьох мистецьких творів, - і кожна з релігій, так чи інакше, знаходила своє втілення в мистецтві. Кінематограф «релігійної площини» в більшості звертався до мотивів християнських сюжетів, - або вони носили пряме втілення біблійних тем, або історій, основою якого була християнська тематика. Режисер Мартін Скорсезе звернувся до роману 1966 року Сюсаку Ендо «Мовчання», знявши однойменний історико-драматичний фільм, що присвячений поширенню християнства в Японії XVIII сторіччя, де місіонерство стикалось з переслідуванням з боку князів-сьогунів і місцевої інквізиції.
Сюжет фільму базується на історії двох священників-єзуїтів, які шукають свого зниклого наставника, отця Кріштована Феррейру, і одночасно – проповідують християнство, укріпляють у вірі тих, хто потай молиться Христу. Так, це два друга, отець Себастьян Родрігес та отець Франциско Гаррпе, їх мета спільна, - знайти наставника і створити передумови опору терору. Проте якщо перший вбачає християнство як поняття утвердження добра і справедливості, приймаючи той факт, що заради спасіння життя, ті, хто потрапляє в руки інквізиції, можуть формально відректись від нього, то для другого символіка творення добра і спасіння є другорядною. Власне автори стрічки розкривають і проблему зіткнення місіонерства та японської влади в 17 сторіччі – остання вбачала слово Христа не як ворожий світогляд, а скоріше той інструмент, що так часто використовували європейці в боротьбі за захоплення сфер впливу, невважаючи на шляхетні мотиви місіонерства – і в даному випадку поширення впливу Португалії. Скоріше, інквізиція тут була інструментом недопущення зміни політичної системи, такою собою політичною поліцією, аніж засобом боротьби за чистоту віри – оскільки головними «криштиянами» в Японії могли стати широкі маси нужденних селян, які вбачали в католицизмі шлях до раю, - як альтернативу безпросвітній нужденності. Тому власне і «інквізиція по-японські», теж жорстока у підбірці тортур і страт, робила акцент власне не на масових винищеннях (про їх оціночний розмір священники роблять «зі слів»), а на формальних зреченнях і недопущенні оформлення церкви на політичній арені. Власне-то все ніби говорить – зараз не час святих, і достукатись до небес набагато важче, і яким чином це можна зробити – а чи через формальний механізм обряду, а чи через дійсно безглузді страждання, а чи через служіння людям, розвитку суспільства… Власне, герой доводить доказ «від противного» - чи можлива поняття віри в такій країні, як Японія, коли друзі відступились і від твого вибору залежить життя інших людей? Це фільм ставить питання – а чи варто помирати за віру і чи варто, щоб за тебе помирали інші люди? Де межа відступництва? На багато питань автори не роблять однозначної відповіді – і дозволяють зробити висновок глядачеві…
З точки зору операторської роботи, музичного оформлення фільм не намагається нагнітати атмосферу, проте можна сказати, що майстерність творців стрічки дозволили створити цільний сюжет, і можна сказати – однозначно захопливий. Цю стрічку з більш, ніж серйозною тематикою, можна переглянути «на одному диханні»- і це при досить-таки значному хронометражі картини, - оскільки автори створили неабияку інтригу, відмовившись від кліше «релігійних фільмів». Автори вміло вставляють своєрідні «паузи» в розвитку подій, вміло використовують образи і символи.
Гра акторів відповідає тій концепції кіно, в якій автори не ділять персонажів на однозначно позитивних і однозначно негативних. Так, автори передають героїзм тих людей, які вважають за честь померти за віру, і одночасно виправдовують формальне зречення, розуміє поняття природного бажання жити. Актори Ендрю Гарфілд та Адам Драйвер змогли передати і внутрішні сумніви двох священників, що поїхали з небезпечною місією до Японії, проте доля приготувала для них випробування моральними сумнівами, коли від їх вибору залежить життя інших людей. Натомість образ Кріштована Феррейри, що його зіграв Ліам Нісон – це втілення досить незвичного для тих часів поняття, що релігія – це лише оболонка спілкування з чимось вічним, і що допомога людям приймає абсолютні різні форми, наприклад, у розвитку науки і медицини. Власне, автори виправдовують і японську адміністрацію, - того ж самого «інквізитора» Іноуе у виконанні Іссея Огати – так, він використовує каральні засоби, проте розуміючи, що за місіонерами так чи інакше прийде португальський вплив, і можливо – вже нова, католицька – інквізиція.
В кінцевому висновку можна сказати, що ми маємо фільм з багатьма підтекстами, він не робить якихось однозначних висновків, і повністю звільнено від обрядового пафосу, як традиційне релігійне кіно. Взагалі-то це більше фільм про життя, розвиток суспільств, думаю, він буде цікавим як масштабний, багатоплановий, фільм, що і як інша робота Скорсезе – «Остання спокуса Христа» - теж викличе немало суперечливих відгуків.
Недзельницький Андрій

Мовчання. Небесне і земне.
Релігійна тема є основою багатьох мистецьких творів, - і кожна з релігій, так чи інакше, знаходила своє втілення в мистецтві. Кінематограф «релігійної площини» в більшості звертався до мотивів християнських сюжетів, - або вони носили пряме втілення…