Пробуждение

Оскар - 1991, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: “Життя - це сон”

У рамках зображення реальних подій, а саме - епідемії летаргійного енцефаліту (хвороби, ускладненням якої є ступор і повний параліч внаслідок пошкодження мозку), фільм намагається імплементувати кілька важливих ідей. А саме: що треба цінувати кожну мить свого життя, бо шанс на життя випадає не кожному; що деякі люди сплять у кататонічному ступорі, а деякі - примудряються спати і без нього, спати наяву, безучасно спостерігаючи, як саме собою проживається їхнє життя. Також фільм намагається дослідити ситуацію, у якій людина раптово прокидається і розуміє, що їй 40-60 років, і більшої частини її життя взагалі не було.

Формат байопіку концентрується значною мірою на подіях і двох головних персонажах, дозволяючи глядачеві самостійно промислити і прожити показане і зробити ті висновки, які йому близькі. Із усіх оскарівських полотен того року - найменш епічне і найбільш камерне, але від того не менш щире і емоційне.

Із плюсів: реальність описуваних подій сама по собі створює додатковий драматизм і викликає неймовірне співчуття. Тим не менш, фільм не маніпулює глядачем, він показує без прикрас, як було насправді і як може бути, не опираючись на критерії справедливості/несправедливості. Адже у тому, що у житті відбувається часто немає не те що вищого, а навіть найменшого сенсу, і нерезонно задаватися питанням “чому?” і “за що?”, бо воно, скоріш за все, буде задане у порожнечу.

Із мінусів: підвішуючи вказані вище питання, фільм, тим не менш, зачіпає їх доволі поверхово і навіть не зовсім вдало. Наприклад, розкриття дилеми “людина “спить наяву” - людина починає жити” відбувається через появу у персонажа особистого життя, що виглядає трохи дивним, так як життя персонажа, як на мене, і так було доволі наповненим, причому важливими для нього речами, і аж ніяк не можна сказати, що він “не жив, а спав”. Подібна ж ситуація відбувається і з розкриттям решти філософських дилем.