Патерсон

Если вы хотите посмотреть спокойный и очень красивый медитативный фильм, вам сюда. Как и многие фильмы Джима Джармуша, он без активной завязки и кульминации.
Полное погружение в жизнь водителя автобуса по имени Патерсон в городе, который называется Патерсон. Главный герой без активных эмоций, так же как мы наблюдаем за ним, он наблюдает за жизнью вокруг него. Он пишет стихи, и, пожалуй, это единственное, что для него важно после любви к его возлюбленной.
Спокойный бытовой сюжет, который хочется смотреть и обязательно досмотреть.
Фильм можно принять как притчу или просто смотреть как на картину в галерее, скажу точно, что это не развлекательное кино для всех и каждого.
Если вы цените красивый кадр и вдумчивое кино, вам обязательно понравится.
Спокойного и приятного просмотра!

«Патерсон» – фильм-призер каннского кинофестиваля, снятый небезызвестным режиссером Джимом Джармушем (вспоминаем сразу «Мертвеца» с Джонни Деппом, «Вне закона», «Кофе и сигареты»). И если герои-вампиры предыдущего джармушевского фильма «Выживут только любовники» маялись от неизбывной многовековой тоски, что простому (во всех смыслах) смертному Патерсону скучать не приходится. В чем же его секрет?

Итак. Фильм рассказывает о водителе автобуса по имени Патерсон, который живёт рутинной жизнью в городе Патерсон, штат Нью-Джерси. После работы он пишет стихи на берегу у водопада, гуляет с собакой и выпивает кружку пива в баре за углом. И так по кругу. Изо дня в день. Ничего примечательного, казалось бы. Все очень просто, но только на первый взгляд. Ведь это артхаус, и это Джим Джармуш. Признаюсь честно, я не сразу разглядела, в чем соль. Выйдя из кинозала, я думала о том, что фильм хороший – очень лиричный, неспешный, полный глубокого умиротворения, - но в чем же суть? О чем собственно фильм?

О том, что дьявол кроется в деталях и счастье, по мнению Джима Джармуша, тоже. Счастье в том, чтобы проснуться и нежно поцеловать в лоб свою подругу. Счастье в том, чтобы читать поэзию. Счастье в том, чтобы выпить кружечку пива в конце рабочего дня. «Патерсон» говорит и показывает, что истинная ценность жизни — это жить в гармонии с собой, уметь видеть красоту в каждой мелочи и, конечно, любить. Звучит банально? Может быть. Но от этого не менее важно.

Просто поразительно, как режиссер ухитряется вот такую «безрадостную» прозу быта подать как некую симфонию человеческих судеб. В отличие от героев «Ла-Ла Ленда», которые во имя творчества принесли в жертву сомнительной ценности успеха самое дороге, Патерсон и его жена Лора предпочли повседневность и незаметность, но зато рука об руку, что, честно говоря, выглядят более выигрышным.

Что можно сказать в итоге. Не ждите от «Патерсона» насыщенного и динамичного сюжета, излишнего драматизма или юмора, а лучше настройтесь на неспешный лад. Забудьте обо всех заботах и суете, поджидающих вас за стенами кинотеатра, расслабитесь и просто получайте удовольствие от каждой секунды этого прекрасного фильма.

Фільм »Патерсон» про чоловіка Патерсона, що живе і працює у місті Патерсон.

Вельми загадковий цей Джим Джармуш. Невідомо куди його занесе і глядачів разом з його фільмами. Дисперсія жанрів в його творчості висока. Ось ще деінде в прокаті крутять його документалку Gimme Danger. Думаю, через цю непередбачуваність, а не дивну зачіску на прем’єри його стрічок набивається повно народу. Не винятком стала й київська прем’єра.

Суміш літературного «Уліса» (тільки тут не про 1 день, а про тиждень) та «Дня байбака», якщо провести в голові перші аналогії. Як завше у Джармуша повільне оповідування. Йдеться про звичайний тиждень в житті драйвера автобуса Патерсона, якого грає Адам Драйвер, що живе у місті Патерсон. Даруйте за каламбур. Якщо Вам сподобалися «Ілюзії обману» чи «Борни», то тут динаміка відсотків на 98 нижча. Драйвер по флегматичності і смиренності схожий на себе у ще одній стрічці, що подекуди ще в прокаті «Мовчання». Тут він у центрі уваги, водить по-справжньому автобус і пише у блокнотик вірші без рими. Може просто пише. Каже, що дружині. Ідеї, думки черпає з повсякденних спостережень, підслуханих розмов. День схожий на інший день і нагадує рутину, але тут треба бути глибоким естетом, як ось звичайний робітник Патерсон, і вміти вгледіти у суєті прекрасне. По можливості ще й просто, але гарно це описати.

Міркуєте, що задрімаєте під таке? Та ні. Це ж Джармуш, він не дасть. Тут традиційно зашитий у звичайні моменти гумор, треба лише слухати і ловити ці легкі «автентичні» іронії. Режисер може підкинути думку, що зараз щось трапиться (аварія?) і поїзд рвоне з місця. Може щось і трапиться з автобусом чи головним героєм в барі – спостерігайте, насолоджуйтеся. Тут будуть різні символи, подвоєння (не тільки «Патерсонів»).

Для всеохопного розуміння картини бажано бути в курсі творчості Рона Паджетта (Ron Padgett) і особливо Вільяма Карлоса Вільямса (William Carlos Williams). В останнього (на його післявоєнній 5-томній книзі «Paterson» наче надихається наш протагоніст) є якась ідея «man as city». Водоспад, двічі трапляється в картині також відіграє там якусь знакову роль. З творчістю обох згаданих геть не знайомий.

Мені сподобалося все. Надто образ дружини з чорно-білими примочками. Дуже мило зіграла акторка іранського походження. Шкода, що прикольний собака не дожив до світової прем’єри. Фільм якісно вирізняється з-поміж усіх, що зараз в прокаті. Навіть Джона Уіка-2)) Декого змусить переглянути ранні роботи автора. 9 балів.