Страна, год:США, 1998
Режиссёр:Терренс Малик
Актёры:Шон Пенн , Ник Нолти , Эдриан Броуди , Джон Кьюсак , Джеймс Кэвизел
Продолжительность:2 ч. 50 мин.
Отзывы о фильме Тонкая красная линия 0
Комментарии отсутствуют
Смотрите также
Мария | 100% | 50 |
Еретик | 93% | 56 |
Ваяна 2 | 91% | 33 |
Безумно влюбленные | 67% | 12 |
Поезд смерти | 33% | 3 |
LO
Lilia Omelianenko 18.12.2019 16:32
Оскар - 1999, "Найкращий фільм", номінант
За сюжетну основу кінокартини був взятий однойменний роман Джеймса Джонса, який розповідає про одну із військових кампаній Другої світової війни - битву за острів Гуадаканал, що тривала протягом 1942-1943 рр. Вказана історія “перетворюється у метафоричне полотно” і без зайвого патріотизму (навіть узагалі без нього) розповідає про групу солдатів, які борються за виживання у “війні за власність та інтереси”, яка нікому із них не потрібна. Мене іноді дратує надмірний пафос воєнних драм, тим більше, що на нього страждають відсотків 90 із них, тож думка про те, щоб побачити нарешті якусь альтернативну подачу матеріалу, здавалася доволі цікавою. Що ж із того вийшло?
Із плюсів: Фільм дуже споглядальний і візуально багатий. А якщо ви здатні тонко і медитативно сприймати красу природи - він точно для вас.
При цьому режисер постійно вдало використовує прийом антитези: брудні солдати на фоні кришталево-чистої води, сіро-коричневі мундири на фоні барвистих папужок, смерть, кров, кіптява і вогонь у смарагдово-зеленій, по пояс, траві, ну і, звісно ж, тропічний рай проти смертоносного заліза. Візуальні прийоми якнайкраще відображають одну з основних думок кінокартини: війна - це дещо абсолютно неприродне і незрозуміле, але саме тому природа переживе будь-яку війну.
Зрозуміло, що така кінокартина потребує повного і абсолютного занурення, відповідного настрою, тому переглядати її краще на самоті, а не у веселій компанії. При цьому також бажано, щоб у глядача апріорі була звичка до перегляду неквапливого візуального кіно, а також адекватні очікування.
Із мінусів: По-перше, у фільму по суті немає головного героя. Це само по собі не гріх, але персонажів занадто багато, більшість розкриті доволі побіжно, і є просто “зоряними” камео. Тож хоч загальний гнітючий фон кінокартина передає добре, переживати за когось конкретного складно.
Далі, у якийсь момент стає помітно, що сам сюжет як такий автора цікавить доволі мало. Так, у його рамках нам розкривається ряд історій, як от: історія командира, який хоче будь-якою ціною виграти битву, щоб його підвищили по службі, історія офіцера, який не готовий посилати солдатів на смерть і наслідки його принципової позиції, історія “поганого солдата”, який тікав у самоволку до “тропічного раю”, історія рядового, який дуже любив дружину (і що з цього вийшло). Здавалося б, цього цілком досить, і не те щоб ці історії нецікаві або не розкриті, але вони не створюють єдиного сюжету і мало доповнюють одна одну.
А раз так, то будь-яку сюжетну лінію можна викинути і замінити іншою. (Більше того, насправді повний хронометраж фільму становив 6 годин, що свідчить про те, що у ньому були ще й інші історії та персонажі, які таки вирізали при монтажі, деякі - повністю, і це ніяк не зашкодило кінокартині). От спробуйте із фільму “Порятунок рядового Райана” викинути сюжетну лінію про порятунок рядового Райана! Що лишиться? Правильно, нічого. А тут персонажі і їх сюжетні твісти цілком взаємозамінні абсолютно без шкоди для основної ідеї, і це якось дивно.
Якщо ж ні сюжет, ні персонажі для ілюстрації ідеї не важливі, то що ж тоді її ілюструє? Відповідь: в основному закадровий голос. Він пронизує увесь фільм, проговорюючи потаємні думки героїв. І навіть не намагайтеся дивитися у двоголосному перекладі, заплутаєтесь, чиї думки нам озвучують! Адже закадровий голос не характеризує персонажів, навпаки, він стриже їх під одну гребінку, роблячи із них усіх прихованих філософів у клінічній депресії, які знову і знову озвучують, що війна - це зло, і “перетворює людей на собак”, щоразу новими словами і фразами, і так 3 години.
І тут би спитати мене: а чому це погано? Ну, зняли фільм із умовним сюжетом та умовними персонажами, із філософськими роздумами, зате візуальними засобами виразності змогли передати те, що багатьом не під силу передати і сценарно. А я б і відповіла, що це не погано, це навіть доволі цікаво. Тільки от цей самий закадровий голос створює одразу кілька проблем під час перегляду.
По-перше, фрази закадрового тексту побудовані так, неначе вони цитують книгу, на якій фільм базується, тож не здивуюся, якщо насправді так і є. Однак глибинні і обширні роздуми, які доречні на папері, на екрані зазвичай виглядають трохи дико у такій кількості, адже кінематограф апріорі передбачає використання трохи інших засобів художньої виразності, ніж книга, тож виходить, що зображальний потенціал фільму використано далеко не на 100 відсотків (і це при тому, що фільм дуже споглядальний, от парадокс!).
По-друге, складається враження, що те, що конкретно зараз відбувається у фільмі, закадр не ілюструє. В основному він живе своїм життям, а картинка на екрані - своїм, тому якщо мовчазне спостереження за кривавими подіями на фоні високої трави у якийсь момент таки затягує, то недоречна поява голосу, який “все нам зараз пояснить”, викликає роздратування і небажання вникати у ту “глибинну філософію”, яку, вочевидь, він намагається привнести у фільм.
І ще один мінус закадрового голосу у тому, що він по суті постійно озвучує одну і ту саму думку у різних модифікаціях, вона ніяк не розвивається по ходу сюжету, а тому виходить, що ми не доходимо до основної ідеї самі, шляхом обдумування побаченого, ми отримуємо її одразу, мало не з перших хвилин, у розжованому вигляді. Як на мене, це не просто не додає бонусів картині, заявленій як “метафоричне полотно”, яке просто зобов’язане викликати роздуми і бажання шукати істину, втрачається ще і сенс такого тривалого хронометражу. Навіщо три години дивитися те, що можна було б вмістити і в півтори, якщо ідея і так зрозуміла? А якщо лишити тільки візуально ефектні плани, то і півгодини вистачить. Тим більше, як ми вже виявили, сюжетні лінії можна вирізати без шкоди для фільму загалом.
Насамкінець я б ще зазначила, що для ілюстрації ідеї про те, що війна - це боротьба за власність, всі на ній вмирають, і це погано, авторам все ж варто було б взяти якусь іншу війну. Друга Світова якраз і була унікальна тим, що на кону стояли аж ніяк не тільки майнові інтереси, і забувати про це не варто.
Резюмую: тим не менш, усе сказане вище не означає, що фільм поганий. Імовірно, він якісно зроблений, несе у собі сильні думки, у нього вкладено багато сил і праці. Видно, що знімали його явно не для комерційного успіху, а задля вираження авторської ідеї і авторського бачення, тож однозначно можна сказати, що він має художню цінність, наділений оригінальністю та нетривіальністю. Так що, мабуть, фільм насправді хороший. Просто мені не сподобався. Так буває.
Рецензия была полезной?