Играй или умри

Лабіринт смертельних загадок
Так, кіно про квести, загадки, таємниці – це те, що змушує лоскотати нерви глядачу, і це він полюбляє; щоб додати перчинки, зазвичай сюжети такого плану обігрують в площині жахастиків. Всі ми знаємо цикли «Пила», «Куб», інколи до нас доходять такі сингли як «Смертельний лабиринт» Адама Робітела – і ось бельгійський режисер Жак Клюгер, виступивши як і сценарист, у своїй стрічці «Грай або помри» (Play or Die) розіграв тематику «квесту на виживання».
Загалом, автор взяв типовий канон сценарію – ось (звісно) соціопату-генію Лукас, що працює на марудній роботі, випадає шанс прийняти участь у фінальній частині гри-квесті «Паранойя»; музою виступає його колишня-нинішня дівчина Хлоя. Фінальна частина проходить (звісно) у занедбаній психіатричній лікарні де інших учасників починає вбивати (звісно) зловісний психопат-вбивця. Про мільйон призових євро не йдеться, головне – розгадати усі ребуси і вибратись назовні.
Оскільки основні канони зрозумілі, то основним є вміння творця привнести певну «родзинку» в екранне дійство. Так, як і в багатьох європейських стрічках, основна ставка була зроблена на психологізм – і, власне, саме вона вдалась: герої шукають не тільки виходу, а і спробують розібратись в самих себе. При всьому цьому, хоч центральним об‘єктом виступає логіка, і при досить непоганій підбірці завдань, які виглядають природнішими за голлівудські монструозні ребуси, логіка самого сюжету досить таки шкутильгає, і ці похибки тільки накопчуються при просуванні до фіналу. Так, спартанський набір декорацій і спецефектів компенсується гарною операторською роботою, музичним супроводом, проте не витягує сценарних хиб, на які, можливо, зверне увагу глядач. І, так, атмосфера покинутої лікарні – це дуже і дуже…
Акторська гра Чарлі Палмера Ротвелла і Роксана Мескіда, що втілили образи Лукаса і Хлої - на прийнятному рівні – головне, що вони не переграють і не доводять персонажі до гротеску, і самі діалоги героїв не виглядають особливо химерними, порівняно з американською «фабрикою мрій»; саме це стосується і акторів другого плану – загалом, це є схвальним моментом.
Щодо висновку. «Грай або помри» виглядає міцним середнячком серед квестових стрічок, проте стрічкою на один раз, цікавим і як приклад школи «європейських жахастиків», і такого «природнього», без пафосних голлівудських контрастів, європейського кіно, так і стрічкою що вписується в перерви між гучними кінотеатральними прем‘єрами.
Недзельницький Андрій