Дневник Роуз

Драма с большой буквы.
Данная история является экранизацией романа Себастьяна Барри "Скрижали судьбы", возможно, до этого фильма вы не слышали о таком романе, но не беда, так как фильм воспринимается как литературное произведение, которое интересно читать и сопереживать героям.
Главная героиня Роуз Макнолти находится в психиатрической клинике уже 50 лет, эта история раскрывается шаг за шагом, страница за страницей ее дневника, такой себе, переплет из прошлого и настоящего. Надо отметить, что Роуз в молодости сыграла неподражаемая Руни Мара, которая ранее отличилась и в драме "Лев" и в номинированном на Оскар, фильме "Кэрол". Талант Руни только начинает раскрываться и одно удовольствие наблюдать за ней на экране.
Мы видим нелегкую жизнь главной героини, тот страшный рок, когда ты становишься наперекор всему в непростое время. История происходит в небольшом городке в Ирландии во время Второй мировой войны. Роуз становится изгоем после активного внимания со стороны местного священника. Несмотря на это она смогла постичь и радость и любовь, но поплатилась за это позже. Тео Джеймс отменно сыграл, того самого, отца Гонта, который использовал всю свою власть, чтобы отомстить юной женщине и сыграл ключевую роль в ее судьбе.
Фильм очень глубокий и интересный. Он доставит массу удовольствия любителям жанра и его точно захочется посмотреть еще раз.

Щоденник трагічної долі.
Література в її чистому, класичному вигляді романів і повістей подарувала кінематографу чимало сюжетів, особливо цінних в тому плані, що зазвичай текст літературного твору набагато глибший за схематичність «чистого» кіносценарію. Особливо це відчуваються у драматичних полотнах, і ось саме тут талант кінематографіста полягає не тільки у майстерності вповні розкрити текст, а і вибрати з нього саме основне. Одним з прикладів кіноадаптації літературного твору є екранізація книги Себаст’яна Баррі «Скрижалі долі» (The Secret Scripture – дослівно «Святе Письмо») в однойменному ірландському фільм режисера Джима Шерідана (в українському прокаті – «Щоденник Роуз»)
Сюжет розгортається навколо пацієнтки психіатричної лікарні Роуз Макналті, що провела в її стінах біля п’ятдесяти років, і справою якої починає займатись доктор Грін. Власне, сам заклад закривають, задачею лікаря є формальне питання розподілити пацієнтів по іншим лікарням, проте сам чоловік, майже врятувавши записи жінки, починає перейматись долею старенької. З аркушів щоденників пацієнтки сходить трагічне життя дівчини, що було зруйноване як пристрастю молодого священика, так і суспільним устроєм невеличкого ірландського містечка, де незримо, проте жорстоко відбувалось протистояння між англійцями та ірландцями, яке не змогло припинити навіть Друга Світова.
Отже, за Роуз упадає молодий отець Гонт, він нав’язливо переслідує молоду жінку, проте саме її серце належить молодому пілоту Макйлу, якого вона врятувала від радикально налаштованих ірландців. Священик намагається завоювати об’єкт бажання, написавши донос і відправивши Роуз до психлікарні, проте інтрига веде до зовсім непередбачуваних і трагічних наслідків.
Композиційна структура фільму є переплетенням картин минулого і теперішнього, дівчини з неповторним шармом і старої пацієнтки лікарні, свідомість якої незримо натикається на незриму стіну нечітких спогадів. І лишень щоденники допоможуть доктору скласти пазл мозаїки у закінчену картину. Кольорова гама фільму виконана у тьмяно-прохлодних кольорах, що майстерно передають безжальний рок долі… Те ж саме можна сказати і про музичний супровід – дещо нарочито пафосний, - і власне-то урочистість повествування ведуть нас до здійснення певного пророцтва «таємного писання Роуз». Особливо, що слід відмітити в даній стрічці – це, звісно, декорації, що передають як і відповідну епоху початку війни, так і їх зміну – у сучасності(70-80-ті)…Взагалі, можна відзначити цільність візуального втілення та сценарної основи, за якою вгадується дійсно глибокий і проникливий твір.
Гра акторів розкриває драматизм і трагічний фатум тої долі, що випала героїні, а також закулісні інтриги, що спіткали Роуз. Її роль в молодому віці зіграла Руні Мара, передавши внутрішній потяг до свободи в атмосфері різноманітних табу містечка, і все те, що залишилось від її незламності в похилому віці, втілила акторка Ванесса Редгрейв. Своєрідна роль дісталась і австралійському акторові Еріку Бані – доктора Гріна, лікаря-психіатра, - вдумливої і чуйної людини, що власне втілює той бік вже нової психіатрії – що з каральної дисципліни, перетворюється на дисципліну допомоги пацієнту… Складною є і образ отця Гонта, у виконанні Тео Джеймса – актор втілив людину, яка піддалась спокусі використати владу, - задля втілення власних почуттів…
Як висновок, «Щоденник Роуз навряд можна назвати «розважальним кіно»: воно так само є драматичним і трагічним фільмом, прикладом використання глибокого літературного фундаменту, так само як і певним застереженням, що і інструменти моралі, релігії, і медицини в контексті психіатрії є часто засобом інтриг, що часто руйнувала долі людей. І, хоча часи змінюються в контексті позитивних тенденцій, даний сюжет, історія є ще і певним нагадуванням, пересторогою, - що подібне повинно відійти в минуле – залишивши лише світло любові – в усіх її проявах.
Недзельницький Андрій