Уотергейт. Крушение Белого дома

Фильм заставляет думать, а это редкость для нынешнего кинематографа. Игра Нисона достойна сразу нескольких премий "Оскар". Эта картина для тех, кто хочет и умеет смотреть на события глубже, чем на их поверхностное отражение.
В школьной программе Уоттергейтский скандал - пара строчек и первая добровольная отставка Президента США, картина не об оставке, да и не о самом скандале в принципе. Она о профессионалах, о тех, кто работает не за деньги, статус или должность, а о тех, кто пожертвовал свои временем, семьей, досугом ради государства как абсолютной ценности, о тех, кто пытается сделать мир лучше. Этот фильм близок к нынешней карте власти в Украине, главный ее лозунг - библейский "Не навреди" нарушается алчностью, жаждой абсолютной власти и вопиющими назначениями по принципу преданности первому лицу государства, а не по принципу знания дела. Ярко показано, что коммандир подводной лодки не может прийти и стать директором ФБР только потому, что он человек Президента. Можно получить должность, но стать профи за три месяца - не выйдет, нужны годы и годы каторжной работы.
Фильм затрагивает момент истины для каждого чиновника - сломает его система, или он попытается пойти против нее, даже зная, что он совершал ошибки, которые будут обнародованы. Это вечное - один против всех, как не потерять себя и уважение к себе.

Великі інтриги Вашингтону
Загалом, якщо подумати, то історія наддержав – це не тільки їх історія військової звитяг, наукових і культурних досягнень, а і ще і історія бюрократії. Взагалі, зазвичай не лише «паперова машина», а і продумана система «важелів і противаг» - проте часто у своєму впливі формуючи майже альтернативні гілки влади – завдяки колосальним ресурсам і апарату, майже замкнутому «цехові» - коли людина «ззвоні» просто відторгається системою. Про історію загострення конкуренції між інститутом Генрокуратури, ЦРУ та ФБР, що була викликана «вотергетйським скандалом» і завершилась імпічментом Президента Ніксона і розповідає фільм 'Вотергейт: Падіння Білого Дому' режисера і продюсера Пітера Ландесмана в контексті біографії Марка Фелта, заступника директора ФБР.
Отже, «король» ФБР Гувер помер – і в спадок агентству лишись величезні об‘єми компромату, які вінт тримав заддля політичної боротьби. Так, його заступник Марка Фелта вирішує знищити ці папери, аби вони не перейшли до конкуруючих відомств – і дійсно, новим тимчасово виконуючим головою ФБР стає людина «зі сторони», - Луїс Патрік Грей. Аж ось відбувається знаменитий «вотергетйський скандал» - 17 червня 1972 (за чотири місяці до президентських виборів, на яких кандидат від Республіканської партії Річард Ніксон був переобраний на другий термін) в штабі кандидата в президенти від Демократичної партії Джорджа Макговерна, розташованому у вашингтонському комплексі «Вотергейт», були затримані проникли в готель п‘ять осіб: вони займалися налаштуванням підслуховуючої апаратури і, за деякими даними, фотографували внутрішні документи штабу демократів. Проте власне до падіння адмінстрації Ніксона призвело не стільки сам факт «прослушки», як факт тиску адміністрації на розслідування і роль преси, що оприлюднила цей факт…
…Отже, сам фільм демонструє зріз американської бюрократії, він достатньо «тяжеловісний», в‘язкий, насичений діалогами – тому і дивитись його потрібно дуже уважно, бо кожна деталь тут є ключовою. Взгалі, тут нема і самих підозрюваних – ми маємо той випадок, коли розглядається сам процес «підкилимної» боротьби, інтриг, адже сам герой Марк Фелт був пізніше названий «найвпливовішим іноформатором». Тони фільму приглушено-холодні, з портретними, емоційними кадрами акторів, вони дійсно якнайкраще ілюструють атмосферу недовіри, липкої зради, і дійсно – боротьби за вплив «свого» відомства. Головну роль зіграв Ліам Нісон, і він чудово зіграв людину, яка крім відданості державі, яку ставить на перший план і в сімейному житті, чудово розбирається в балансі сил, так само цікавими виявились і актори другого плану – наприклад, акторка Діан Лейн в образі Одрі Фелт – честолюбство якої давить на самого головного героя, - і багатьох акторів, що втілили образи «вашингтонського обкому», як іноді жартують сучасні політологи у ЗМІ.
Отже – підсумок. 'Вотергейт: Падіння Білого Дому' – це не фільм для поціновувачам трансформерів, проте стрічка яка може бути цікавою контексту дослідження системи балансу гілок влади в США, а також нетривіальний фільм на вечір.
Недзельницький Андрій

Посетив премьеру , на мой взгляд, довольно захватывающей биографической драмы “Уотергейт: Крушение Белого дома” могу сказать, что получила массу удовольствия.
Фильм основан на реальных событиях политического скандала в США В начале 70-х годов XX века, закончившийся отставкой президента Ричарда Никсона. В главной роли - непревзойденный и всегда трогательный Лиам Нисон, который играет Марка Фелта - замначальник ФБР (агент ФБР), который всяческими способами и багажом секретной информации пытается свергнуть Никсона. Наблюдать за главным героем на протяжении всего фильма становится все интереснее, т.к возле него самого разгорается все больше интриг, преград и загадок. Переносятся проблемы масштабного характера и на семью Фелта – бесследно пропадает дочь, в депрессии находится жена, которая не знает как спасти их семью, все эти тяжести переносятся на героя.
В участии политического замысла тех времен герою понадобилось много сил, мужества, терпения и настойчивости. Он считает своим долгом докопаться до правды . Хоть Фелт и демократ, но все же добропорядочный гражданин, для которого открытие, что во всем виноват никто иной, как президент, становится сильнейшим ударом.
Мне кажется, режиссёру Питеру Ландесману удалось добавить новую нотку правды во многих сценах , а в характере героя показать стремление к изменению жизни политической системы Америки. Ненавязчиво дает возможность зрителю сделать свои выводы и понять, что именно скрывалось многие годы и ЧТО есть истинной правдой.