Спасти рядового Райана

Оскар - 1999, "Найкращий фільм", номінант

У січні 1942 р. п’ятеро братів Салліван у патріотичному пориві після атаки на Перл-Харбор завербувалися на флот, причому ними ж була висунута умова - служити вони мають разом, на одному кораблі. Подібний вияв ентузіазму вкупі з братерською підтримкою не могло не оцінити командування, прогнозуючи вельми привабливий сюжет для преси. Так і сталося: про Салліванів писали, їх фотографували і всіляко піарили, але медійна кампанія обернулася проти її ініціаторів, коли крейсер, на якому служили брати, затонув, і всі п’ятеро загинули в один день. Керівництво ВМФ звинуватили у неналежному дотриманні не до кінця офіційних правил, пов’язаних із службою родичів на флоті.

Після цього неприємного випадку членів родини почали розподіляти за різними місцями служби незалежно від їх бажання, а вкупі з цим з’явилася і неофіційна політика “останнього, хто вижив”, відповідно до якої передбачалося не просто не призивати останнього сина у сім’ї на фронт, а навіть відправляти додому у разі загибелі всіх інших родичів (у 1948 році така політика була закріплена офіційно). Під час Другої Світової показовими були випадки братів Боргстромів (четверо загинули, п’ятий демобілізований після петиції батьків, а шостого не призвали на фронт), братів Б’ютхорн (двоє загинули, третій відкликаний із фронту) і, нарешті, братів Ніланд, десантників, троє з яких загинули, а четвертого відкликали з фронту додому. Саме історія останніх і стала сюжетною основою для фільму “Врятувати рядового Райана”.

Таким чином, виходить, що зав’язка, яка може здатися абсолютно неправдоподібною нам, тим, хто виросли у Радянському Союзі або є його нащадками, насправді має під собою історичне підгрунтя. Тим не менш, очевидно, що вказаних людей забирали з фронту шляхом передачі наказу через радіозв’язок у місце дислокації частини. Особисто мені не траплялася інформація про те, щоб за кимось із тих, кого треба було забрати, висилали цілу рятувальну команду. Все ж, як на мене, для американців характерна практичність, а ризикувати цілим загоном - непрактично, навіть дуже. Саме тому сюжетна зав’язка, не дивлячись на правдиву основу, виглядає все ж доволі мелодраматично.

Можна було б покопатися у причинах таких рішень американського командування у фільмі, серед яких можна назвати, у першу чергу, той факт, що війна не велася на американській території і, з точки зору середньостатистичного обивателя із США, нічим не загрожувала його спокою і комфорту, окрім необхідності посилати своїх дітей за море на загибель. А оскільки в Штатах суспільна думка все ж мала певне значення (хоча б у рамках передвиборчого процесу), а преса користувалася певною ступінню свободи, завдяки чому влада періодично піддавалася нищівній критиці, то будь-яка чергова історія в газетах про загибель усіх дітей з однієї сім’ї могла б переорієнтувати суспільні настрої, скажімо, у бік противників участі американців у Другій Світовій (а такі, я упевнена, були). Саме тому, щоб не допускати таких негативних імпульсів, командування теоретично могло б прийняти рішення про те, щоб пожертвувати тими, ким можна, заради того, ким не можна.

Але у фільмі подібні причини обходяться стороною. Представники Генерального штабу показані скоріше “батьками народу”, які щиро переживають за долю кожного солдата і кожної солдатської матері і не можуть допустити чергового розбитого американського серця, уособлюючи таким чином той самий “капіталізм із людським обличчям” і, по суті, привносячи у потенційно непогану воєнну драму елементи голівудського мила.

З іншого боку, роздуми рядових виконавців із приводу доцільності таких рішень командування у фільмі все ж присутні, адже мало кому хочеться віддавати життя за просто так. Капітан так взагалі буде демонструвати цікаві математичні розрахунки, у яких віддати власне життя за порятунок багатьох невідомих і незнайомих начебто можна, а от за одного - не зовсім логічно, тим більше, що останній може виявитися абсолютно не вартим того.

Розкриття персонажів у кінокартині доволі звичне як для воєнної драми. Наприклад, наявний цілий ряд впізнаваних типажів, як-от залізний капітан, який приховує минуле, штабний молодик, який ніколи нікого не вбивав, безбашенний солдат, релігійний (у даному випадку) снайпер. Можливо, саме через певну схематичність фільм має лише одну акторську номінацію на “Оскар” - у Тома Хенкса, і та, схоже, виписана скоріше за інерцією, бо статуетки йому не дісталося. Ні, не те щоб акторські роботи у фільмі погані, просто і видатними їх назвати важко.

Вказані герої будуть пробиратися стежками війни, по ходу діла вирішуючи поточні проблеми, відволікаючись від основного напрямку, приймаючи не завжди логічні (хоч і морально правильні) рішення, але демонструючи собою, що все ж виконання завдання на війні завжди має стояти вище за будь-які особистісні полемічні роздуми із приводу його доцільності. Сумніви будуть все дужче затягуватися пеленою героїзму, а от відповіді на питання виявляться максимально комфортними для тих, хто їх ставив, показуючи, що їх зусилля і жертви не марні і варті того. Що було б, якби все виявилось навпаки? Ну, очевидно, що це був би абсолютно інший фільм.

Із мінусів також: Основна інтрига закручується і одразу ж вмирає буквально у перші півгодини цього трьохгодинного блокбастера. Надалі прогнозованість сюжету місцями настільки вражає, що навіть іноді заважає повноцінно співпереживати героям. Але, вочевидь, ставка робилася не на інтригу, не на персонажів, а на емоційні тригери, які або спрацьовують, або ні для кожного конкретного глядача. Особисто у моєму випадку вони все ж скоріше спрацювали, хоч і не настільки глибоко, як це, вочевидь, було задумано авторами.

Із позитивних моментів також: Не можна не сказати про відзначену всіма і кожним високу аутентичність в плані зображення реалій, таких як одяг, форма, бойова техніка і т.п., хоч особисто для мене як для незнавця достовірність такого роду не настільки важлива. Набагато важливішим є сюжетно-ідейне наповнення, яке, не дивлячись на описані вище вади і мелодраматизм показаного, усе ж імплементує нормальну ідею: якщо доля дає тобі шанс вижити, постарайся бути вартим цього.

Резюмую: непогана воєнна драма із цікавою і нетиповою зав’язкою, але абсолютно прогнозованим подальшим розвитком подій. Якщо не очікувати інтриги і не робити антимелодраматичних щеплень, можна отримати немало задоволення від перегляду.