Остров собак

«Остров собак» - красивое название, смысл которого можно было развить, сделать сюжет и по нему сценарий, и собственно весь мультфильм, который мог бы состоятся для зрителя. Но состоялся для техногенных компьютерных кинокритиков и отдельных радикалов, которые ценят форму и обложку, выражение которой стало общим фоном взрослого ультрамодного в неких течениях «лего-конструктора».

Анимационный фильм с креативом и очень необычным, оригинальным взглядом на постановку будет интересен в первую очередь почитателям, поклонникам творчества режиссёра Уэса Андерсона. Рад за всех отщепенцев и ушлёпков мира, к ним, в первую очередь себя причисляю, которым фильм всё же зашёл, так понравился, и лучше они ничего больше не видели. Мне нет, Не понравился. Считаю, что можно бы было сделать шедевральную серьёзную анимацию для взрослого и толкового зрителя, а получилось это … . Ну тут такое, кому как.

Этот невесёлый драматичный мультфильм будет не воспринят многими взрослыми, не понятен детям, и уж тем более обернётся катастрофой для любого семейного просмотра. Зачем такое снимать?
И для какой публики, для какой аудитории рассчитан данный мульт?
Ответ очевиден.

В первую очередь для снобов эстетов, магриналов и людей определённого склады, которые всегда против всех. Во вторую очередь для кинофестивалей и характерных тематических форумов, которые обсасывают не сам мультфильм, а концепт.
В-третьих, четвёртых, и пятых, такое творчество, отдельно, этот мульт, да и режиссёр в целом сильно преувеличен, возвышен и превознесён. Есть определённая публика «небожителей» почитаемая и награждаемая не за конкретную определённую работу, а за творчество в целом. Не важно какое оно.

Ценится и ценился нестандарт, определённая придурь. Да её могут не воспринимать и опустить до стоков канавы, а могут превознести до небес. Отмечается сам автор, в данном случае режиссёр.
Данной придурью является это творчество. Картонные персонажи, герои, которым не сочувствуешь, и уже становится всё равно, кто там чего и как. Всё плоско и на поверхности. Однотипная сюжетная линия. Довольно рваное повествование, без раскрытия многих персонажей. Мульт не держит, провальные места и целые куски, в принципе ненужного заполнения.

Хронометраж длин, непомерно длин и затянут. Слабое наполнение, банальность и скука, скука и ещё раз скука. Но говорить об этом никто не любит, многие боятся опустится в глазах и потерять то незначительное, очень шаткое незначительное, которое может быть у самого картонного критика, киноведа, эстета.
Простому зрителю это не надо. Знатокам, до поры до времени, пока любой не имея своего поведётся на очередную глупость, и начнёт перья подымать.

Вершиной его творчества так и остался и остаётся все на всего один самый лучший его фильм «Отель «Гранд Будапешт». На второе место можно задвинуть «Королевство полной луны». И это за последнее десятилетие, особого интеллектуального ренессанса не возникает. Увы, и этот дутый шарик – лопнул.
Продолжение следует …

Собаче життя, життя людське…
Майстерність режисера – це вміння експериментувати, втілюючи традиційні сюжети в нових, оригінальних візуальних формах. Так, майстер такого роду «перевдягання» класичних мотивів кінематографа, Вес Андерсон, відомий нам за стрічкою «Готель Грнад Будапешт», в цей раз взявся за анімаційну стрічку, одночасно виступивши і автором сценарію. В анімації «Острів собак» ми побачимо цікаву легенду про історію порятунку, дружби та відданості, а також певну сатиру на штучне розпалювання «міжетнічної» ворожнечі, де замість певної етнічної групи або спільноти, автор показав у історії собак.
Отже, міфічне (як і сама історія) місто Мегасакі, яке повністю і цілком контролює династія Кобаяші, - яка щиро ненавидить собак, і за свій символ обрала фігурку котика. Колись давно, перші Кобаяші мріяли здихатись собак, проте власне один з представників їх клану врятував песиків від винищення – і тепер вони – друзі городян. Проте мер хоче взяти багатовіковий реванш за поразку, виграти вибори, протовкнути бізнес-проекти «друзів». Тут зовсім «доречно» розпочинається масові захворювання собак на «грип», - і усіх тварин збирають і відправляють на ізольований острів… В цей же час прийомний син мера Атарі та зграя псів - Шеф, Рекс, Босс, Дюк («Герцог») та Кінг – вирушають на пошуки Спота – собаки-охоронця хлопчика.
Перше, на що звертаєш увагу – це така-собі оригінальна іграшкова анімація,яка розгортає далеко не дитячий сюжет. В чомусь можна згадати «Алісу» чеського режисера Яна Шванкмайера, в чомусь героїв «Південного парку», в чомусь трохи і радянський мультфільми «Айболит», коміксів «манга», хоча знайти пряму аналогію, думаю, неможливо, бо режисер пішов своєю дорогою (загалом, за його власними словами – більше його надихали стрічки Акіри Куросави). Друга «родзинка» анімації – це, звісно намагання зіграти на колориті Японії, створивши таку монументальну легенду, додавши в неї інтригу теорії змови, політичного детективу, змішавши його з елементами вестерну та класичного постапокаліптичного роад-муві – і все це в ідеально підігнаному сюжеті. Саму «Країна Сонця, що сходить» ми бачимо не як завжди як оболонку, декоративну сцену, це дійсно певний її зріз – оскільки автор вводить і японську розмовну мову, і написи (дубльовані українською), і розкриття зіткнення традиційного укладу консервативної Японії, з новими віяннями. В певному сенсі, це ті історичні злами, через які пройшла країна, перед тим як стала сучасною і оновленою. Можна сказати, це черговий завуальований роздум-застереження, про те, як легко зростають зерна ненависті до «чужаків» - коли мова йде про контроль над владою.
Щодо висновку. Так, «Острів собак» - це дійсно майстерна стрічка, в якому анімація є можливістю додати гротеску в класичні сюжети - з цілком конкретними гуманістичними посилами. Так, це однозначно і абсолютно недитяча стрічка, яка буде цікава вдумливому глядачеві, що акцентує на проблемах сьогодення, в оригінальній анімаційній обгортці – і, як ніколи, актуальних і для нашої країни.
Недзельницький Андрій