Тот, кто прошел сквозь огонь

ТОЙ ХТО ПРОЙШОВ КРІЗЬ ВОГОНЬ

Вперше в житті відвідав показ українського х/ф «Той хто пройшов крізь вогонь»…

І маю зізнатися, був дещо спантеличений. Це просто фантастичне кіно. Не в сенсі жанрової приналежності. Це кіно фантастичне за якістю. Я і всі (або переважна більшість) до цього вважав, що кіно у нас немає, потужності, що лишилися нам у спадок від радянської кіноіндустрії працюють на «outsourcing» дешевих російських серіалів, а ті дві – три стрічки, що все ж виходять не що інше як розпіл коштів держбюджету. Я тричі стукаю по дереву (тобто себе по лобі) але схоже ситуація дещо змінилася!
Цей фільм, як виявилося знятий за реальними подіями зняв досить відомий кіно митець Михайло Іллєнко, який крім того співавтор сценарію та й взагалі головний натхненник проекту в цілому. Щось підказує мені, що без нього нічого б не відбулося або відбулося як завжди. Але й по всьому у цього фільму дуже не проста доля. Знімали його майже чотири роки, здебільшого в Україні (крім одного кадру (хто фільм подивиться неодмінно здогадається який саме)). Вартувало це задоволення на справді смішні гроші (чи хтось хоче сказати, що два (!) мільйони доларів це велика сума для повнометражного фільму?) лише половину з яких витратила держава. Та й ці гроші видавали чотирма окремими траншами впродовж чотирьох років. Скільки ми витрачаємо на обслуговування одного народного депутата за одну каденцію Верховної Ради? І я ж про те…
Але до біса політику!
Фільм надзвичайно емоційний. І в цьому головна заслуга режисера. Прекрасно розуміючи, що не має коштів для дорогих спец ефектів чи епічних батальних сцен (а події фільму відбуваються і під час Другої світової війни) він зробив ставку на історію і акторську гру. І не помилився. Дивитися фільм і справді цікаво, розповідь не провисає, практично відсутні прохідні епізоди. А про акторську гру і взагалі no comment. Відомих широкому загалу обмаль окрім Віктора Андрієнка, більш відомого за своїми комедійними роботами, Віталія Лінецького, який з часів «Дня народження Буржуя» лише додав в акторській майстерності та Олександра Ігнатуши. А інші можливо і менш досвідчені проте виклалися на всі 100% в чому також не аби яка заслуга режисера.
Але крім цього, що порадувало особисто мене – манера зйомки. Треба розуміти, що Михайло Герасимович людина не молода і впроваджувати щось нове йому досить складно. І саме тому окремий йому, ну і оператору звісно, уклін за саму постановку зйомочного процесу. Видно, що люди вчаться в найкращих професіоналів, голлівудських. Зрозуміло, що на рівних конкурувати з ними у наших співвітчизників поки що не виходить, але деякі кроки у правильному напрямку видно не озброєним оком.
Всіх не байдужих до якісного кіно закликаю неодмінно переглянути цей фільм! Особисто я дуже гордий з того, що і в моїй батьківщині є люди які просто роблять хороше кіно і схоже отримують від процесу не менше задоволення ніж глядачі в залі кінотеатру…