Oscar Shorts - 2021

Задній двір
Кіно, мабуть, найбільш рельєфно демонструє процеси, що відбуваються у суспільствах. І якщо в масовому кіно ми можемо розгледіти лише натяки, то в програмних артхаусних роботах ці тенденції виглядають контрастно та демонструють ті «струни», що бринять в оркестрі настроїв суспільства. Одним з таких і став черговий фестиваль OscarShorts, що його представляє компанія ArthouseTraffic . І так, вкотре можу подякувати кінотеатру СінемаСіті, за сприяння якого і був створений даний огляд, і який також є майданчиком не тільки популярного, а і альтернативного кіно
Загалом, можна трохи пройтись по тенденціям цьогорічної програми-підбірки. Вперше, вона не була «цукровою»– так, це анатомія життя в не-найкращому його розрізі. Вперше, вона стосувалась лише «цивілізованого» світу (з точки зору «західного»)– так, тут не було історій з таких країн, як Китай, Росія, Білорусь…
Отже, дві історії до нас прийшли з Ближнього Сходу, і знайомі з нами з минулорічних програм. Перша – це переможець Манхеттенського фестивалю 2020 року– «Подарунок» палестинської режисерки Фарах Набулсі. Дівчинка і її батько перетинають кордон між палестинськими територіями та Ізраїлем (перші зараз входять до його складу, проте не в юридичних правах її мешканців), проте на кожному з етапів переходу вони зустрічаються зі свавіллям на блокпостах, упередженим «цивілізаційним» ставленням до саме палстинських арабів. Друга, - режисера Томера Шушана – теж з Ізраїлю, і теж знайома за минулорічною програмою Манхеттенського фестивалю – «Біле око». Чоловік бачить свій вкрадений велосипед, проте його непоступливість руйнує життя іншій людині.
Іншою серією стоять три стрічки, що торкаються «непарадного» в буденності США. Майже маніфестом виглядають «Два далекі незнайомці» (Two Distant Strangers) режисерів Тревона Фрі та Мартіна Десмонда Роу. Афроамериканець Картер, зустрівши ранок з красунею, раз за разом стає жертвою поліцейського насилля – такий диявольський «день сурка». Стрічка, що підіймає проблему невиправданого застосування зброї і насилля в цілому працівниками органів правопорядку, жертвами якого стають десятки американців щороку, в якій багато відсилок і пряме згадування історії Джорджа Флойда, згадується упереджене ставлення до афроамериканців. В ній чимало символічних натяків – наприклад, номер поліцейської машини «1488» на вкорінення (або думку автора що він має місце) неонацизму в поліції, і на висновок, що примирення поки неможливе.
Друга стрічка – мабуть, найбільш лірична і оптимістична – Відчувати наскрізь ( Feeling through).- режисера Даґа Роланда. Молодий парубок, що ледь-ледь зводить кінці з кінцями, зустрічає глухосліпого. Будучи сам в скрутній ситуації, хлопець знаходить в собі сили і час допомогти неповносправній людині. Така собі історія про те, що, мабуть, легко проявляти шляхетність коли легко, а спробуйте, коли важко вам.
Третя «американська» історія - це, заявлена як комедія, проте більше драма - Кімната для листів (The letter room) теж режисерки – Ельвіри Лінд з відомим, за Зоряними війнами, Оскаром Айзеком. Чоловіку доручають цензурувати листування в‘язнів, і він знаходить у собі крім формалізму – людяність. Загалом, натяк на проблему факту, що в США існує смертна кара, а у тюрамах відбувають термін значна кількість американців.
Загалом, крім високого рівня стрічок, можна наголосити, що, на відміну від часів, коли митці США шукали акценти на порушення прав людини у «країнах-вигнанцях», тепер мистецтво «цивілізованих країн» замислилось над системними проблемами «у себе вдома». Для чого – мабуть, щоб і стати більш могутнішими, і в тому розрізі, щоб поняття боротьби за демократію було прикладом, а не геополітичним лозунгом.
Недзельницький Андрій