Огнем и мечом

Фільмів про історію, скажімо, набагато менше, ніж комедій чи бойовиків. Ще менше фільмів про польську і українську історію. Практично немає хороших високоякісних фільмів на дану тематику, про які б чув український глядач. Однак таким є фільм польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем», знятий в 1999 році за однойменним романом Генріка Сенкевича.

Коли фільм «Вогнем і мечем» вперше побачив світ, то одразу викликав негативну реакцію серед обивателів України. Щоправда, в Польщі він теж не був сприйнятий на ура. В більшості подібних випадків, з моїх власних спостережень, аналогічній критиці піддаються непогані фільми. Вперше я переглянув дану стрічку ще років так у чотирнадцять, але з того перегляду запам’яталася лише загальна фабула та акторський склад. І от недавно, суто випадково (фільм «прокрутив» один із національних телеканалів), вирішив освіжити свої спогади і максимально конструктивно оцінити творіння Єжи Гофмана.

Одразу пропоную історію залишити історикам, хоча, як громадянин, маю претензії, але, все ж краще, поговоримо про акторів, режисера, оператора і т.д. Просто, якщо поглибитися в істинність того, що відбувається, все одно не буде правих і винуватих.

В сюжеті даного фільму чітко прослідковуються дві лінії: любовний трикутник Богун – Єлена – Скшетуський і політичні перипетії громадянської війни в Речі Посполитій середини XVII століття. Першому слід віддати належне як художній складовій картини, все було відіграно на найвищому рівні і інтрига була жива на протязі всього фільму. А що стосовно другого, то я був просто в неймовірному захваті від сценариста, який вдало підібрав саме потрібні з книги цитати, і від режисера, які він не просто залишив, а й зробив так, щоб вони нанесли по глядачеві якомога сильніший удар. І, що найголовніше, я чітко розумів те, ЯКА країна зняла цей фільм.

Фільм практично повністю розкрив ПРИЧИНИ тієї страшної для Речі Посполитої війни, яка потягла за собою непереривний ланцюжок подій, які з роками призвели до розпаду великої держави. Вустами Богдана Хмельницького, Яна Казимира, Адама Кіселя, Яреми Вишневецького та кількох вигаданих козаків і шляхтичів повність показана невдала спроба єднання трьох народів – поляків, литовців і українців.

У фільмі обіграно лише чотири битви – Корсунь, Жовті Води, Пилявці, Збараж – які поляки програли. Мало того, шляхтичі і магнати були показані не в найкращому світлі – п’яні, жорстокі, самовпевнені, недолугі. Все це, в сумі з цитатами типу «В будь-якій нормальній країні король як король, є казна, військо. А у нас що?», «Я тут не себе, а Річ Посполиту представляю» та іншими, робить зрозумілими невдоволення польського глядача. Але після цього важко зрозуміти глядача українського, який висуває СВОЇ претензії фільму. Якщо козаків показали (але не всіх!) в лахмітті, то ви думаєте, що це не було правдою? З п’янством запорожців, так, режисер перегнув палицю (тут я трохи поморщився). Загально відомо ж, що згідно з козацьким звичаєм, на Січі і під час походів запорожцям категорично заборонялося вживати спиртне під страхом смерті. Але невже лише за це фільм можна обізвати українофобським?

Яскраво і безкомпромісно виписані характери головних героїв цієї епопеї. Богдан Хмельницький (його зіграв чудовий український актор Богдан Ступка) - владний, розумний і жорстокий. Міхал Жебровський прекрасно впорався з роллю хороброго вояки і закоханого шляхтича Яна Скшетуського– почуття демонстрував непідробні. З усіх жіночих персонажів сподобалася княгиня Курцевічувна (її добре розкрила Ева Вісьневска), опікунка княжни Єлени. А ось сама княжна, яку зіграла Ізабелла Скорупко - гарна, але дещо «аморфна» актриса, не вразила. Вона здалася занадто скутою та холодною, явно не вистачало міміки. Але найбільше вразив Олександр Домогаров в ролі Богуна (а от те, що він Юрко – історична невідповідність). Настільки першокласно він зіграв роль запального й безстрашного козака циганської зовнішності, що важко уявити когось іншого у цьому образі. Признаюся, він мені сподобався навіть більше, ніж прилизаний Жебровський.

Враховуючи бюджет фільму (8 млн доларів), варто віддати належне костюмам, батальним сценам (і це без комп’ютерної графіки!), декораціям, військовій техніці і доволі таки масивним зйомкам. Одяг героїв настільки продуманий в деталях, що виражає не лише національність, а й соціальний статус кожного героя.

Стосовно музики, то режисер дуже правильно вчинив, підібравши ряд українських народних пісень і мелодій, які найкраще демонстрували тяжкість буття обивателів того часу. Там, де фільм не добирає візуально, рятує музика. Сумна, тужлива «Ой чий то кінь стоїть» у виконанні Богуна, або приголомшуюча красою «пісня Єлени» - дуже вражаюче все звучить.

Режисер Єжи Гофман постарався на славу – створив прекрасний фільм-драму про один із найбільш трагічних моментів в історії Речі Посполитої. Він вдало використав акторський склад, роботу сценаристів і операторів, завдяки чому, глядач на власній шкурі відчув XVIIстоліття. Байдужим цей фільм нікого не залишив. Толерантність режисера не дозволила йому прикрасити польську сторону і применшити заслуги українських козаків. Він вилив на нас практично всю жорстоку правду ненависті хлопів і ляхів, які могли лише вогнем і мечем вирішити всі свої проблеми, фанатично борючись за своє до останнього.

P.S. Поюзавши найпопулярніші трекери, я не знайшов фільм в україномовному перекладі. Якщо і вам це не вдасться, то наполегливо рекомендую не поскупитися і придбати українську ліцензійку.

Оцінка: 10/10