Море в огне

ФУОКОАММАРЕ.

Є в Адріатиці такий острів – Лампедуза. Він ще ближче до африканського континенту, аніж Сицилія. Саме до нього веслують нелегали з Лівії, Еритреї, Судану, навіть Сирії. Острів цей наче фільтр для тих, хто вижив, на шляху до континенту. Можливо будь-чий/будь-який фільм на тему сучасної міграції до Європи з тих країв взяв би нагороду цього року. За що власне дали берлінського ведмедя Джанфранко Розі мені не зовсім зрозуміло. Тому що сама Мерил Стріп похвалила?

У стрічці є кілька головних героїв – корінні жителі острова. Є лікар, який має справу з прибульцями. Розповідає дуже моторошні речі. Добре, що цю оповідь не візуалізують. Був би перебір. Це перша з кульмінацій. Є друга – наприкінці сюжету мігрантів перекладатимуть з їхнього чергового переповненого судна наче рибу. Одні з них зневоднені, інші вже мертві. Просто сухо прозвучить звітування рятувальників «40 трупів».

Є ще хлопчик. Поводиться в кадрі вкрай природно. В камеру не загляда. Ніяк поки що в свої приблизно 12 не тягне на майбутнього морського вовка, якого з нього хоче зробити тато. Заради нього терпляче очікуєш закінчення, думаючи, що режисер виведе його і батька (рибалку) на тему міграції. Десь може у морі доведеться зіштовхнутися з черговим човном і допомогти…. Втім, автор лише показує нам, що на острові протікає суєтне життя. Працює місцеве радіо, школа. Діти навчаються стріляти з рогатки, неохоче вивчають англійську, дістають старших аби ті розповідали якісь життєві історії. Тексту за кадром нема. Глядачеві залишається фантазувати на теми ймовірних знакових аналогій, метафор. Можливо картина з анчоусів та восьминогів в окропі супу десь нагадує трагічну долю померлих у морі бідолах в пошуках кращої долі. Можливо сцени із «беканням» при вивченні англійської натякають на проблему асиміляції. Це в кого як творча уява працює. Цінними в картині є зйомки з табору для біженців (недовго), підводні зйомки (навіть таке), розмова іпохондричного хлопця зі згаданим лікарем на прийомі. Крупні плани не завжди виправдані, хоча не погіршують враження. Довгі плани з мотоциклістом, бабусями, які готують їсти на хвилину-другу вводили в ступор і забувалося, на яку тему власне фільм.

Автор і журі Берлінського фестивалю мабуть хотіли просто привабити зайвий раз увагу до теми сучасної міграції до Європи.
5 балів.