Крик 7

Після всіх скандалів навколо "Крику 7" я вже й не сподівався побачити щось пристойне. Коли з проєкту пішли зірки попередніх частин, здавалося, що франшизі кінець. Але повернення Нів Кемпбелл у роль Сідні Прескотт і те, що в крісло режисера сів сам Кевін Вільямсон, буквально врятувало ситуацію.

Це вже не той постмодерністський стьоб над горорами, до якого ми звикли останнім часом. Сьомий фільм — класичний, похмурий і дуже напружений трилер. Сідні знову в центрі подій, і спостерігати за тим, як вона захищає свою родину, — окреме задоволення. Вона більше не просто "та, що вижила", вона — справжня скеля.

Примарне обличчя цього разу став набагато жорстокішим. Вбивства винахідливі, а сцени переслідувань тримають у такій напрузі, що забуваєш дихати. Фільм менше жартує і більше тисне на нерви, повертаючи атмосферу першого "Крику", де небезпека відчувалася за кожними дверима.

Звичайно, формула залишилася знайомою: дзвінок, переслідування і фінальна гра в "вгадай, хто під маскою". Деякі трюки можна розкусити заздалегідь, якщо ви фанат серії. Але це той випадок, коли знайома страва приготована ідеально. Це гідне кіно, яке дає Сідні історію, на яку вона заслуговує. Якщо любите слешери — ідіть сміливо, Ghostface все ще вміє лякати.