Красота по-американски

Оскар - 2000, "Найкращий фільм", переможець

Епіграф: “Всі щасливі сім’ї однакові, кожна нещаслива сім’я нещасна по-своєму” (с) Л.Толстой, “Анна Кареніна”

Лестер і Керолайн - протиставлення матеріального та духовного
Як не дивно, у цих двох є дещо спільне: обоє погано роблять свою роботу. Рекламник Лестер не здатен домовитися про зустріч із важливою шишкою, агент з нерухомості Керолайн займається цитуванням рекламних проспектів, не намагаючись зрозуміти потреби клієнта (а це значно полегшило б їй життя). Але чим дужче Лестер через відразу до своєї роботи усвідомлює суєтність матеріального, тим сильніше його більш енергійна дружина, за законами компенсаторної поведінки у шлюбі, звалює на себе основний тягар відповідальності та обирає погоню за успіхом на противагу чоловікові,
намагаючись лобом пробити бетонну стіну.

Тому “прозріння” Лестера було хоч і різким, але закономірним результатом. По суті він лише “легалізував” своє право нічого не робити, переставши почуватися винним за те, що абстрагувався від ролі чоловіка і батька (хоч перспектива подальшого пошуку конструктиву тут все ж є). Його дружина ж не мала ані найменшого шансу прозріти і відійти від “фальшивих цінностей”, бо їй, насправді, випав незавидний жереб - лишитися єдиною дорослою людиною у сім’ї.

Лестер і Джейн - про потребу в увазі та авторитеті
Живеш отак собі із думкою, що твій татко - найкращий у світі. А потім усвідомлюєш, що він - звичайний лузер, і водночас цьому лузерові до тебе немає ніякого діла. І тут починається таке, що не піддається логічному осмисленню: страждання від недостатньої уваги з боку батька і водночас жорстка реакція на будь-які її прояви. Усвідомлення його нікчемності і водночас пошук його схвалення, адже усвідомлення власної нікчемності - це ще страшніше.

Очевидно, що процес тривалого і поступового “забивання” Лестером на оточуючий світ справив вирішальний вплив на його стосунки з дочкою, причому сам він не зрозумів, як це сталося, і уявлення не має, що з цим робити. І не робить нічого, не розуміючи, що тільки погіршує ситуацію.

Керолайн і Джейн - про вдячність та невдячність дитини
Чи повинна дитина бути вдячною батькам за те, про що вона сама не просила? Чи може оцінити батьківське “моя дитина матиме те, чого не було у мене”? Навряд чи. Переносячи власні бажання на свого нащадка і відмовляючись визнавати його відмінною від себе особистістю, можна з превеликим успіхом створити свою повну протилежність, яка буде здатна лиш насміятися з твоїх зусиль та відкинути їх задля пошуку абсолютно інших, незрозумілих тобі, цінностей.

Ріккі і Френк - про дисципліну, що продукує анархію
Тут спливає “нетривіальна” думка, що будь-які перекоси у вихованні дитини - це ненормально і варто їх уникати. Причому, на відміну від Джейн, для Ріккі можливість бунту абсолютно табуйована, і тому вона знаходить вихід у брехні, асоціальних діях, протиставленні соціуму себе і власної життєвої філософії.

Лестер і Анджела - про секс і сублімацію потреб
Анджела стає для Лестера каталізатором змін, далеким прекрасним маяком. Лестер для Анджели - підтримувачем її самооцінки, що цінний сліпим обожнюванням, але не реальними діями, спрямованими на завоювання.

Але ця історія - вона по суті про те, як за сексом, реальним чи уявним, можуть ховатися абсолютно інші потреби. І цікаво, що ці двоє абсолютно несподіваним способом примудряються дати одне одному те, що їм було необхідно, хай навіть це і не те, чого вони спочатку хотіли.

І ще одна примітна деталь: Лестер уявляє Анджелу у пелюстках червоних троянд сорту “Американська красуня”, які вирощує його дружина. Напрошується питання: а може, саме про дружину насправді Лестер і фантазує? Просто хоче, щоб вона була дужче схожа на дівчину в квітах, і менше - на себе саму...

Джейн і Анджела - про самоствердження у дружбі та схожі протилежності
На перший погляд - класичний тандем “красива подружка і страшна подружка”. Але по ходу діла стає очевидним, наскільки об'єднує їх підліткова невпевненість у собі, власній привабливості та унікальності. Тільки одна з них обирає невротичний шлях, всіляко підкреслюючи власну невпевненість, а друга - нарцисичний, всіляко маскуючи сором за грандіозною подачею себе. Тим не менш, лікується така проблема однаково - словами "ти прекрасна і унікальна", сказаними значимою людиною або у потрібний момент.

Джейн і Ріккі - “ми удвох проти всього світу” або “ми не такі, як всі”
Стосунки, засновані на сприйнятті самих себе і одне одного “не такими, як всі”. Складно сказати, що у цих стосунках справжнього, а що є даниною бунту проти тотальної нелюбові, що їх оточує. Чи є перспектива у стосунків цієї пари? Чи перейме Ріккі манеру батька домінувати і маніпулювати? Чи не проросте у Джейн бажання знов позиціонувати себе як жертву? І головне: чи не повторять вони помилок своїх батьків? Традиційно, час покаже

Анджела і Ріккі - про боротьбу за вплив і сприйняття краси
Основою їх взаємодії є боротьба за вплив на Джейн, але проблема тут глибша. Ці двоє є носіями полярних поглядів на життя. Анджела - адепт краси зовнішньої, тоді як Ріккі - внутрішньої. Для Ріккі не може існувати дівчина, яка не бачить краси ні в чому, крім себе самої. Для Анджели не може існувати хлопець, який не бачить краси у ній. Чи обирає Джейн для себе життєву позицію, а чи просто людину, яка до неї краще ставиться - питання відкрите.

Лестер і Ріккі - про стосунки “кумира” і “фаната”
Так, зовсім не випадково у певний момент монологи Лестера про красу по суті починають повторювати монологи Ріккі про красу. А може статися, що у Ріккі Лестер бачить себе молодого: сміливого, безтурботного, харизматичного, згадує, що він колись таким був і намагається себе, такого, віднайти.

Лестер і Френк - про варіації “кризи середнього віку”
Напряму ці двоє пересікаються у момент, коли звичний світ їх обох руйнується під впливом як обставин, так і їх власних дій. Але криза одного з них потроху минає, він вітає руйнацію як провісника змін, як звільнення, як можливість відшукати самого себе. Інший же знаходиться у полоні власних правил і догм, він занадто жорсткий і занадто переповнений прихованим соромом, щоб бути здатним прийняти руйнацію як ресурс, зате цілком здатен пустити деструктивні імпульси на знищення ненавмисного свідка власної слабкості.

Фінальний висновок: думаю, що молоді персонажі мають шанс переосмислити самих себе та/або вирватися із фатального кола і стати, нарешті, щасливими. А от щодо старшого покоління прогноз менш оптимістичний. Підозрюю, вони так і лишаться у полоні звичок та стереотипів, навіть не дивлячись на трагедію, яка їх спіткала.