Красиво уйти

«Уйти красиво» - третья режиссерская работа американского режиссера Зака Браффа, в простонародье известного как Джей Ди, Бэмби, Дороти, Сэнди, Бэтси, Сьюзан и так далее. «Страна садов», снятая им ни много ни мало 13 лет назад, была невероятно крепким дебютом Эклера в режиссуре и до сих пор входит в длиннющий список моих любимых фильмов. Фильм был живой, настоящий, смешной, грустный и до чертиков жизнеутверждающий. Эх, куда ушли те времена?

Уже вторая работа Браффа – «Хотел бы я быть здесь» - не вызвала у меня подобного восторга. Снят он был в том же легком, узнаваемом стиле, что и «Страна садов», идея была хорошая, актеры – замечательные, но перебраться через стены моего восприятия фильм не смог, - уж больно был скороспелый и поверхностный.

И вот теперь перед нами «Уйти красиво». В качестве сюжета нам подают заезженную историю про то, как кучка облапошенных (на этот раз стариков) бросается во все тяжкие, чтобы восстановить справедливость. Предсказуемость, шутки двадцатилетней давности, временами испаряющаяся логика – все как по учебнику «Стандартные голливудские комедии, или как снять свою по шаблону и без напряга». Поначалу, надо признать, фильму еще удается вызывать какой-то интерес, но с каждой следующей минутой эта самая «стандартность», «студийность» если хотите, вылезает наружу все стремительнее, и ты уже понимаешь, что ничем хорошим дело не кончится. Почерк Браффа все-таки проглядывается, и это единственное, что мешает выйти из зала на середине фильма.

Об актерах тоже доброго слова сказать не могу. Морган Фриман! Алан Аркин! Майкл Кейн! Заслуженно громкие имена, скажете вы и я, естественно, соглашусь. Но играют они спустя рукава и выезжают исключительно на профессионализме. Наблюдать за троицей одно удовольствие, признаю, но им в этом фильме так же тесно, как и всем остальным, включая режиссера.

В общем «очередной» - отличное слово для этого фильма. Смотреть можно, но совершенно необязательно. Посоветовать могу тем, кто смотрит кино в будни перед сном – «Уйти красиво» немного развлечет вас до того. как вы сомкнете глаза, а наутро вы не будете жалеть, что не досмотрели его до конца. Если бы подобной картиной кто-то собирался завершить свою карьеру, то ему стоило бы пересмотреть свое решение, потому что красиво уходят не вот так.

Останній бій
Життя прожити – не поле перейти.
(Прислів‘я)
Життя – шлях, який кожна людина проживає за своїм вибором, - а чи вона прагне пригод, а чи важко працює, наприклад, в сталеварному виробництву, як наприклад герої фільму «Красиво піти» режисера Зака Браффа за сценарієм Теда Мелфі – які зіткнулись з несправедливістю у старості. Власне, дана стрічка є римейком картини 1979 року "Красиво піти", де знялися Арт Карні, Лі Страсберг і Джордж Бернс, а про «перезавантаження» пригод трьох стариганів ми взнаємо з 6 квітня в кінотеатрах України.
Отже, одного дня пенсіонер Джо йде до банку, щоб взнати, що його пенсійний рахунок заморожений, а невеличкий будинок, який він придбав для дочки і онучки, незабаром має буде відібраний за борги – проте через пару хвилин стає свідком пограбування. Останній епізод його скоріше надихає, підкинувши йому відмінну ідею «встановити справедливість», - і, доклавши досить таки значні зусилля, він агітує своїх друзів Альберта та Уіллі, піти «на справу», «покаравши» банк.
Динаміка фільму досить некваплива, власне, пограбування можна назвати не центральною темою картини – власне, основним тут є погляд людей, що перейшли шостий десяток, - на прожите життя, на цінність кожної секунди в цьому віці, на відношення великої компанії, якій віддали десятиріччя праці – і надію на достойну старість. Власне, це їх пошук спільної мови з новим поколінням – чи це донька, чи зять, чи онучка, чи просто «консультант з пограбувань». Взагалі, цей фільм – ще і зайве нагадування, що навіть у похилому віці можна знайти «пізнє і відчайдушне кохання» - як ліричну лінію. Є багато нетипової для «великого» кіно соціальної теми – як зіткнення простої людини і системи, яка сама пише для себе правила та закони. Стилістика фільму більш тяжіє до формату з портретними крупними планами та плавними переходами досить таки міцного сюжету. Операторська робота, як і музичний супровід, - виконані без зайвих експериментів, проте вдало передають загальний настрій фільму. Проте основне в стрічці – це легкий, іронічний гумор, іноді він з легким присмаком суму, іноді – авантюрний та сміливий – проте – завжди добрий.
Гра акторів. Власне, акторам, думаю, не доводилось докладати якихось значних зусиль – багато в чому вони грали «самих себе» - людей, що ніколи не падали духом, і старість для них не привід здаватись. Персонаж Майла Кейна – Джо – не вагається «помститись», у плануванні пограбування, Уілла (Морган Фрімен) штовхає бажання вилікуватись, щоб побачити дочку і онучку, а Альберта (Ален Аркін) скоріше надихає його любовний роман… Досить і цікаві і персонажі другого плану – як ось кохана Альберта – пристрасна Енні (Енн-Маргрет) або дивакуватий Мілтон (Крістофер Ллойд). Зауважу, що це і фільм «колег» - Майкл Кейн і Морган Фріман раніше знімалися разом у трилогії Крістофера Нолана про Бетмена, а також в "Ілюзії обману" (2013) і сиквелі 2016 року.
Як підсумок. "Красиво піти" – це передусім стрічка, яка своїм оптимізмом буде ближча людям середнього віку та, звісно, тим хто перейшов цей рубіж. Молоді вона припаде до душі своєю легкістю, остання, думаю, ще більше зрозуміють своїх батьків, а також зайвим разом нагадає про необхідність поваги до старших, тих, хто зустрічає свою «осінь життя»
Недзельницький Андрій