Жизнь

Представьте себе, что фильмы "Чужой" и "Гравитация" родили маленького и назвали его "Життя"... И получился он одновременно похожий, как на маму, так и на папу. Вот только черты характера у него другие... Ему не хватает научного правдоподобия мамы и прекрасного развития персонажей папы. Однако при этом у него и самого есть свои достоинства.

Начнем с хорошего. Этот фильм хватает зрителя за глотку приблизительно на 15-й минуте и не отпускает до самого конца. Чего ему не занимать, так это напряженности... особенно мне понравилось, как Даниэль Эспиноса(режиссер) смог мастерски передать элемент изолированности и отчаяния своих персонажей. Я сидел на иголках весь фильм ожидая беды на каждом шагу и она всегда приходит, потому что спрятаться ребятам негде, хоть они и очень стараются. Актерская игра в основном на хорошем уровне... Райан Рейнольдс в очередной раз показал, что он хорош не только в красно-черном. Хироюки Санада, которого я помню по сериалу "Спираль", тоже был молодцом и я надеюсь, что он начнет получать больше ролей в американских высокооплачиваемых проектах, потому что он того заслуживает. Ребекка Фергюсон была в этом фильме лучше всех на голову... даже после последней "Миссии Невыполнимой" я не ожидал, что она сможет тащить такую картину в главной роли. Еще хочу отметить, что фильм потрясающе красив... Тварь, которая устраивает на корабле анархию прорисована очень хорошо. Разве что иногда сам корабль выглядел, будто его собрали из конструктора Лего.
Еще хочу отметить изобретательность в этом фильме... каждая смерть или авария на этом корабле придумана и показана довольно красиво и необычно.
Операторская работа тоже на высоте. Я всегда ценил крупные и долгие кадры в фильме и всегда перед походом в кинотеатр молюсь, что не увижу очередного "Борна", после экшн сцен которого болят глаза.

Как я уже успел упомянуть у этой картины есть и недостатки... И главный из них это персонажи и персонаж Джейка Джилленхола явный тому пример... я ничего о нем не знаю и это очень мешало мне за него болеть... он был на войне и ненавидит людей... вот я вся глубина... по ходу фильма он практически бесполезен для своей команды во время кризиса... он вроде пилот, но если он и умеет пилотировать, чего мы не видим, то, судя по всему, этим набор его навыков и ограничивается. В фильме есть и другие персонажи, которым не помешала бы минутка для нашего с ними знакомства поближе.

Наверное это единственный существенный минус этого фильма. В целом я с легкостью могу вам порекомендовать потратить потом заработанные на то, чтобы провести время за просмотром "Життя". Это достойный фильм и я не пожалел, что сходил на него... и если быть уже совсем откровенный, то сколько достойных космических ужастиков мы имеем то? По-мимо "Чужого", конечно... для своего жанра этот фильм вполне может стать в гордую позу и приподнять подбородок.

8 из 10

Я не смотрела «Чужого». Согласна, это серьёзный пробел для кинолюбителя, но что поделать, я до смерти боюсь ужастиков. Триллер и то с трудом могу высидеть. Поэтому «Жизнь» я буду оценивать не в сравнении с её легендарным отцом-вдохновителем, а с чистого листа.

Перед нами научно-фантастический хоррор. Одного «научно-фантастический» уже хватает, чтобы бежать в кинотеатр. Но не всё так гладко. Научная-фантастика и хоррор - 2 самостоятельных жанра. А значит нужно не только постараться сохранить баланс между ними, но и раскрыть каждый из них по максимуму. На мой взгляд, недораскрыли. Хоррор вышел так себе. Научно-фантастическая сторона тоже не на высоте. Не то что до «Интерстеллара» или «Гравитации», даже до «Марсианина» не дотягивает. Да, другая жанровая категория, но я сейчас говорю об общих впечатлениях.

Что касается сюжета, то «Жизнь» звезд с неба не хватает. Даже «неожиданная» концовка вполне ожидаема. Тем не менее, вот вроде бы и нет ни одной сцены, которую нельзя не предсказать, но смотрится фильм с интересом. Конечно же, отчасти благодаря актерскому составу, который очень и очень силен. Не дожали до конца все прелести жанра, зато из актёров выжали всё что можно. Отдуваться за слабый сюжет приходится ещё и оператору - дважды номинанту на «Оскар» Шеймасу МакГарви, у которого за плечами и «Мстители», и «Годзилла», и в тоже время «Искупление», мое любимое «Черное зеркало», и, конечно же, недавнее «Под покровом ночи». Одна только первая сцена, снятая пролетом камеры без склеек по всем отсекам МКС, чего только стоит!

Если судить в общем, то конечно фильм скорее понравился, чем нет. Ведь самое главное, как ни крути, это научная фантастика. Чем больше научной фантастики, тем лучше. «Космос, последний рубеж», - от этих слов аж мурашки по коже. Теперь ждем, что нам скажут грядущие «Призрак в доспехах» и «Бегущий по лезвию 2049». С такими премьерами 2017-ый определенно запомнится.

Безкомпромісність виживання.
Життя… Його таємниця, зародження, еволюційний шлях стояли серед найбільших питань людства, яке і стало наріжним каменем релігій, знайшло своє відображення в усіх формах мистецтва, і яке, так чи інакше, задає кожна людина протягом свого існування, - вкладаючи в це поняття свій сенс і глибину. Так само і в кінематографі, а саме в науковій фантастиці, це питання виносилось неодноразово – і часто на перший план іноді ставилась його наукова проблематика, а іноді – власне, візуальний драйв і інтрига, наприклад, змагання людини з необережно занесеною формою – від класичних «Нечто» («Щось», «Дещо» - в українських варіаціях) Джона Карпентера та «Чужий» Рідлі Скота. Останній і надихнув режисера Даніеля Еспінозу на створення стрічки «Життя» (власне, це не перша стрічка з подібною назвою, - і, - з абсолютно різним наповненням), а сценарій написали Девід Еллісон та Дана Голдберг (компанія Skydance), запропонувавши згодом цю ідею компанії Sony Pictures.
Отже, Міжнародна Космічна Станція з багатонаціональним екіпажом чекають модуль, запущений марсоходом, в якому гіпотетично існує життя. При первинному аналізі, з‘ясовується, що пристрій на Марсі не помилився – і там знаходиться одноклітинна форма життя, якій дають ім‘я – Калвін. Дослідники, а також спостерігачі з Землі майже закохуються в нове створіння, яке саме на примітивному рівні виявляє цікавість до оточуючих… Проте «медовий місяць» закінчується і створіння, відчувши можливість відродження, виривається з пробірки, - і починає справжній терор, з кінцевою метою призначення - Землею…
Власне, в стилістиці стрічки автори намагались в черговий раз відповісти на питання – в чому сенс існування життя як поняття, а чи для розумної людини, а чи для організму, що «спав» тисячі років на Марсі, - і дають його в контексті виживання заради виживання, виживання – будь-якою ціною, жорстокості, умотивованою лише самим цим поняттям. Проте, звісно, основна увага, акцент зроблений на виклик Калвіну екіпажові корабля – він переважає людей у швидкості, а потім і розвитком інстинктивного відчуття логіки його переслідувачів. Стрічка зберігає динаміку і інтригу від першого і до останнього кадру, проте і саме змістовне наповнення фільму виглядає досить-таки глибоким. Автори змогли реалізувати як і чудові «космічні» пейзажі, так і азарт боротьби виживання як за допомогою музичного оформлення, так і візуальних ефектів. Музичний супровід картини цілком відповідає її змістовному склду, і слугує тим засобом, що ви ні на хвильку не відірвете своє увагу від екрану.
Ґра акторів. Це саме той випадок – де кожна роль – головна (крім можливо сеансу-інтерв‘ю на Землю, який ось тут не рахується). Кожен персонаж по своєму унікальний, хоча загалом автори не вирішили робити акцент на особливості характерів героїв, проте звернемось все-таки до них. Капітан станції – росіянка Катерина Головкіна (білоруська акторка Ольга Диховічна) – пряма, прагматична жінка, біолог Хью Дерри (Эріон Бакаре) – біолог, який у своїй професії використовує і філософські метод…Підступам Калвіна також протистоять дослідники Девід Джордан (Джейк Джіленхол), Міранда Норт (Ребека Фергюсон) і Се Муракамі (Хіроюкі Санада). Власне, акторський ансамбль виглядає рівним і збалансованим… Своєрідною героїнею є і сама Міжнародна Космічна Станція, інтер‘єр і дух якої намагались (в рамках фільму, звісно) автори: «МКС стала одним із фундаментальних кроків, які людство зробило в майбутнє за останні п'ятдесят років, - вважає Еспіноса. - У станції закладений ключовий принцип розвитку нашого суспільства: пізнання і вивчення, відкриття незвіданого. Фільм вшановує тих, чия мужність допомагала людству подолати страх перед невідомим. З іншого боку, фільм є своєрідним попередженням про те, що ми лише подеколи знали, як давати раду невідомим напастям.»
Як висновок. Фільм «Життя», звісно, не можна назвати всеосяжним полотном на тему зіткнення людини, космосу, і – життя – проте саме поєднання фундаментальних питань разом з «екшеном» боротьби за виживання, дає цікавий зразок sci-fi, який буде доречний для перегляду вибагливому глядачу (окрім тих, хто не сприймає насильство або фантастику на екрані взагалі)
Недзельницький Андрій