Горькая жатва

Гірка історія відважної нації. Саме з таким месседжем творці канадського фільму взялися за популяризацію у світі українства. Виробництво кінострічки "Гіркі жнива" стало важливою місією - розповісти про Голодомор закордонному глядачеві та започаткувати серію фільмів про ідентичність України. Адже попри усі трагедії й важкі часи нам вдалося вижити і зберегти свою культуру та самобутність.
На мою думку, творці фільму досить успішно відкривають світові трагічну сторінку в історії України, демонструючи українців відважною та сильною нацією. Неймовірно вдала стилістика фільму кожним кадром промовляє до серця. Гідна операторська робота, яскрава кольорова гамма, мальовничі українські пейзажі. Гра акторів вражає емоційністю та майстерним перевтіленням. Музичний супровід талановитого українського гурту "ДахаБраха" підсилює образне сприйняття картини.
Чужого горя не буває, тому такі фільми потрібні Україні, потрібні світу.

Вразити західного глядача, перенасиченого якісним голівуським продуктом, – ой, як непросто. Та канадському режисерові першого художнього фільму про Голодомор Джорджу Менделюку (George Mendeluk) це, здається, вдалося.
У п'ятницю ми з друзями поїхали на фільм Гіркі жнива.
Шикарна українська природа, незвичні дивні традиції: освячення першого снопа, великодні дзвони, купальське нічне ворожіння, весільні обряди, чудесні вишиванки… Ми з перших кадрів поринаємо у розмірене ідеалістичне сільське життя, зняте талановитим британським оператором Дуґласом Мілсомом (Douglas Milsome). Оригінальну музику до фільму із використанням українських фольклорних особливостей написав віртуозний британський композитор Бенжамін Волфіш (Benjamin Wallfisch).
Віковічні звичаєві традиції в пух і прах знищує більшовицька влада, для якої Україна є лише сировинним придатком. Місцеві жителі в очах завойовників – ненадійні піддані, абсолютну більшість яких необхідно знищити, а решту перетворити на контрольованих рабів. Втілення цього диявольського задуму призвело до мільйонних жертв під час Голодомору 1932-33 рр. Це – історичне тло фільму.
Суха статистика рідко коли може зворушити, натомість трагедія особистостей закарбовується у серцях. Тож головна увага фільму зосереджена на долі романтика-художника Юрія (Max Irons) та його коханої Наталки (Samantha Barks). Дивлячись на насильства, беззаконня й численні смерті довкола, Юрій переосмислює своє покликання, змінює малярський пензлик на зброю та стає воїном, що захищає свій народ. Однак боротьба нерівна…
Сцен з опухлими від голоду людей у фільмі не так вже й багато. Автор більше акцентує на збройній боротьбі, на духовній стійкості, на тому, як залишитися людиною в нелюдській обстановці.
Звичайно, що не обійшлося без ляпів, наприклад, сцена дошлюбного сексу – явище абсолютно нетипове для тогочасного українського суспільства, або історична неточність про початок національно-визвольних змагань після розстрілу імператора. Дещо у фільмі навмисно знято "не так": англомовні дорожні знаки, лист, написаний англійською.
Слід пам'ятати, що в першу чергу фільм "Гіркі жнива" розрахований на західну авдиторію, його головна мета – розповісти світові про нечувані (буквально) звірства більшовиків над українським народом. І з цим завданням він справився чудово: схвальні рецензії написали "BBC", "Forbs", "National Review", "The Sydney Morning Herald" та ин. Деякі видання ("Seattle Times", "Irish Times", "Hollywood Reporter", "San Francisco Gate") критикують авторів за недостатньо яскраве висвітлення всіх жахіть Голодомору, за те, що в центрі поставили історію кохання, за...
За що б його не критикували – це є стрічка, яку варто подивитися всім. І не просто для того, щоб засвоїти історичний урок чи віддати шану мільйонам жертв, а перш за все – для себе. Бо цей фільм, попри все, є життєстверджувальним, просякнутим любов'ю до свого народу та глибокою повагою до тих, хто зберіг людську гідність у людоненависницькому режимі.
Особливо хочу подякувати продюсеру Річарду Бачинському (Richard Bachynsky Hoover), який понад 9 років працював над реалізацією своєї ідеї, та меценату Яну Ігнатовичу (Ian Ihnatowycz), що вклав власні $21 млн. для створення фільму.

Гіркі жнива історії

Трагедія Голодомору 1932-33 року стала однієї з самих жахливих сторінок в історії України, забравши безліч людських життів. До неї привертали свою увагу історики, композитори, художники, письменники, - і звісно ж, кінематографісти. Одним з найбільших відомих картин можна назвати «Голод-33» режисера Олеся Янчука, що зібрала ряд нагород і стала одним з класичних кінематографічних еталонів. І ось в 2017 на екрани України вийшов фільм режисера Джорджа Менделюка «Гіркі жнива» (англ. Bitter Harvest/робоча назва «Врожай диявола») —за сценарієм Яна Ігнатовича.
Трагічні події того періоду розгортаються на тлі кохання дівчини Наталки та сільського парубка, талановитого художника, Юрія, в любовному трикутнику тут присутній і його суперник – комуніст Микола. Аж ось в Кремлі виступає директива – будь-якою ціною виконати план хлібозаготівель – побудований таким чином, щоб зламати опір селянства, загнавши його в колгоспи. В Україну вступають російські продзагони, і українцям потрібно зробити вибір…
Отже, про те, що викликало симпатію. По-перше, це надзвичайні, красиві декорації фільму, і незважаючи на настрій картини – соковита картинка, вміла робота з кадром, та музичним супроводом. Автори не почали гнатись за натуралізмом «жнив смерті», а сконцентрувались на ліричній історії та історії протистояння – і це творцям більше, ніж вдалось, саму картину можна дивитись і насолоджуватись.
Проте, думаю слід і сказати про вади. Основною можна назвати величезну кількість кліше та намагання майже силоміць нав‘язати глядачу «акценти», при чому ці прямолінійні намагання йдуть не на користь самим «акцентам». Основною, мабуть, є пряме бажання звести події виключно до конфлікту «українського» і «російського» світів. Звісно, бійці продзагонів – це лише і виключно росіяни, в кращому випадку «сірі плями» в кадрі, а в найгіршому – харизматичні збоченці, в той час як українці – зідеалізований образ сміливих, успішних і виключно людей, що мали відношення до української національної революції, з підбіркою фраз, характерним для зображення періоду, скажемо, Запорізької Січі.
Також можна відзначити ряд значних невідповідностей, які просто таки кидаються у вічі. В селі, «яке докорінно змінила радянська влада», вже дванадцять років по закінченню громадянської війни нема ані натяку на присутність влади У.С.Р.Р., типу райкому або комнезаму. З українців-комуністів є лише парубок Микола, в образі якого легко можна прочитати образ Миколи Хвильвого, в уста якого в місті автор вкладає самі цитати письменника, як наприклад: «Європа — це досвід багатьох віків. Це не та Європа, якій Шпенглер оголосив «присмерк», не та, що гниє, і до якої вся наша ненависть. Це — Європа грандіозної цивілізації, Європа — Гете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса і т. д.» Власне-то він внесений демонстративно-уривчасто - для повчального прикладу неможливості співіснування лівої ідеї в контексті українського патріотизму. Плюс звісно такі невідповідності, як акцентоване носіння кулону-тризубця, крики в пивній «Слава Україні! Героям Слава» (радянський Київ 30-х – на хвилиночку) і безліч моментів вирішених власне для «правильних» акцентів.
Гра акторів. І знову – це саме той момент, за який все-таки можна поставити фільму «плюс». Найбільш органічно і проникливо зіграла британська актриса Саманта Баркс – у ролі коханої головного героя, що блискуче втілила і свій щасливий період закоханості, і власне трагічний – безвиході і відчайдушної волі у бажанні боротись. Макс Айронс в образі Юрія – це людина, що робить свій вибір як у творчості, так і в житті – спочатку він намагається грати за правилами системи, а зневірившись – вибирає шлях боротьби. Героям «протилежної сторони», як наприклад актору Тамер Хассану в ролі більшовика Сергія, просто таки не дав розкритись сам сценарій – вони виглядають майже роботами. Зазвичай, образи «другого плану» тут колоритні, цікаві, але у більшості передбачувано-хрестоматійні.
Отже, як висновок. Фільм виявився, на відміну від реальності, не натуралістично-жорстоким і складним, і одночасно - дуже цікавим з естетичної точки зору, це той момент, що дійсно не розчарує. Він більш привабливий грою акторів, і декораціями (в деяких ми легко вгадуємо Музей Пирогово), проте з історичного боку не може претендувати на історичне багатопланове полотно, що відображало складність соціального устрою українського села, - на момент однієї з найбільших трагедій в історії України.
Недзельницький Андрій