Эрин Брокович

Під час перегляду даної кінокартини мене не полишало відчуття дежа вю. Не те щоб я у принципі не знайома із жанром соціальної драми, піджанром “маленька людина проти великої корпорації за справедливість”, але оскільки буквально недавно переглядала кінокартину “Своя людина” із Расселом Кроу на схожу тематику, то подібність здалася місцями просто вражаючою.

Насамперед, причина цього - у щедро розсипаних по сюжету жанрових кліше, які іноді наводять на думку, що сценаристів оскарівських соціальних драм штампують на одному конвеєрі або, як мінімум, навчають в одній школі. Наприклад, якщо у героя виникають труднощі, то сценарій не визнає напівмір, вони з’являються одразу за всіма фронтами, немов у паршивому російському серіалі. Місія героя такого фільму завжди позиціонується як майже неможлива, але він не здається. Він буде довго працювати і слідувати принципам, але у якийсь момент щось піде не так. На нього обов’язково посипляться погрози. Потім все навколо нього почне руйнуватись, і буде здаватися, що надії вже нема. Але в останній момент станеться щось таке, що докорінно змінить ситуацію. Ну і якимось дивом все ж вдалося уникнути кліше із судовим залом та аплодисментами, я навіть не знаю, як це так у них, у сценаристів, вийшло...

А ще у головного героя (героїні) через його (її) діяльність обов’язково мають виникнути проблеми з особистим життям. Так було з героєм Кроу у “Своїй людині”, так сталося і з Ерін Брокович (цікаво все ж, чи існував герой Аарона Екхарта насправді, чи його вписали туди, щоб накрутити трохи драми).

Ну і насамкінець складно не згадати деякі неспівпадіння з реальними подіями, які, звісно ж, мають право бути у художньому фільмі, але, як на мене, задля витискання із глядача певних емоцій сценаристи іноді жертвують логікою та достовірністю. Наприклад, реальна Ерін Брокович все ж отримала компенсацію за аварію, у якій постраждала, хоч і невелику (і складно повірити, що це було б не так, зважаючи на те, що вона - самотня мати трьох дітей, а її кривдник - мужчина у дорогому піджаку, і справді порушив правила). За плечима у Ерін була середня спеціальна юридична освіта (коледж), тому історія її влаштування у фірму Еда Мезрі виключно за рахунок нахабства і рішучості також доволі сильно відганяє голівудщиною. Ну і вже зовсім складно уявити, що жінка, яка хоч колись хоч десь працювала, може у рамках роботи над справою пропасти на тиждень без попередження і щиро вірити, що не буде ніяких наслідків.

Тим не менш, по-перше, слід зазначити, що подібні історії (особливо засновані на реальних подіях) кроїлися і будуть кроїтися за такими лекалами. Різні ситуації, проблеми і актори будуть і далі вкладатися у це героїчне ложе, адже насправді схема працює! Глядач хоче драму, подолання труднощів, кульмінацію і усвідомлення того, що справедливість вкотре торжествує, а раз це поставлено за реальними подіями, то так може і має відбуватися насправді. Тому не варто суворо судити сценаристів: я, мабуть, і сама не проміняла б цю улюблену історію, розказану вже сотні разів, на якусь іншу.

По-друге, кожен подібний фільм, окрім загальних сюжетних кліше, все ж має власну специфіку. На відміну від “Своєї людини”, що піднімала певні полемічні питання, “Ерін Брокович” більш прямолінійна. Абсолютно точно ніхто не буде сумніватися в тому, що не виплатити домогосподарці компенсацію за автомобільну аварію, або отруювати воду шестивалентним хромом - це погано. Можна було б засумніватися на предмет того, що обрати, чоловіка чи роботу, якщо стає такий вибір… але і тут фільм майже не лишає шансу на сумніви. Прямолінійність картини позбавляє її певної глибини, але водночас робить її моральним рупором для правильних ідей.

Що ж тягне цей, здавалося б, з усіх боків посередній фільм? В основному, чітко прописаний персонаж і блискуча гра Джулії Робертс. Причому нам не намагаються ідеалізувати героїню, і це дуже помітно. Вона груба, невихована, неосвічена, не соромиться маніпулювати людьми і користуватися своїми жіночими принадами, як їй того потрібно. Вона жорстко розставляє пріоритети, навіть якщо це загрожує нанесенням прямої шкоди комусь, хто на це не заслужив. Іноді в ній говорять комплекси або дух анархії, що змушує її запльовувати будь-які авторитети і місцями навіть поводитися неадекватно. Але при цьому вона рішуча, кмітлива, працьовита, має принципи, цікаво поєднує у собі пробивну здатність танка із чуйністю та суто жіночою емпатичністю, що допомагає їй викликати симпатію та довіру у таких самих простих, як вона, людей. І хоч деякі сцени ескапад героїні сприяли певному провисанню сюжету і здавалися не зовсім виправданими, вони все ж були у дусі персонажа і ніяк не суперечили логіці його поведінки.

Природньо, що така героїня сподобається не всім. Мені б, наприклад, не сподобалася ця людина, якби я її зустріла в житті. Але саме завдяки тому, яка вона є, вона і спромоглася зробити те, що зробила. А ще, ніде правди діти, фільм послужив піару справжньої Ерін і, імовірно, допоміг у її подальших правозахисних та екологічних ініціативах.

P.S. Цікавий лікнеп. Професія Ерін Брокович називається “паралегал”. Це люди без вищої юридичної освіти, які виконують функції помічників юристів, мають певні обмеження, зокрема на офіційне представництво у владних органах і надання юридичних послуг від свого імені, але при цьому на них не діють обов’язкові для юристів кодекси службової поведінки. Зважаючи на цей факт, а також ставлення “простих людей” до юристів як до “кровопивць”, стає зрозумілим, чому Ерін всіляко наголошувала, що вона НЕ юрист, хоч і є представником юридичної компанії, і чому це було важливо.