Американская пастораль

Кинематографическая болезнь любого фильма либо в сценарии и диалогах, либо в хронометраже и затянутости, либо в том, что авторы сценария, как правило несколько, и режиссёр сделают кашу, винегрет из разных составляющих, явно перебарщивая нужное количество. "Американская пастораль", именно тот случай.
Нет, с хронометражем тут всё в порядке. Не в порядке со всем другим.
И тема есть годная, и смысл и идея проскакивает, только плохо очерчена, но всё другое в безумном количестве.
Другими словами, маслом и солью испортили великолепный по задумке фильм. Который мог бы получится отличным, если бы его попросту урезать, выкинуть глупые и ненужные места. Сделать монтаж.
И лучше оставить недосказанность во многих сценах, чем налепить нелепицы (простите за каламбур). Знаменитый на весь мир актёр, сел за режиссёрское кресло и слишком рулил управлением, что не справился и перерулил, то бишь перестарался в своей постановке.
Жаль.
Лучшие сыгранные роли в этом фильме у женщин - Дакота Фаннинг, Дженнифер Коннелли! Второстепенные эпизоды и роли второго плана у мужчин. Почему-то никто не упоминает Дэвида Стрэтэйрна. А ведь его появление с самого начала и до самого конца играет важную роль рассказчика. Словно задумчивый детектив ведёт свой пересказ и расследование, вспоминая жизнь, уходящие годы и многое другое.

Лишь столь известный Юэн МакГрегор не справился с задачей. Как утешение этому - минорный саундтрек, вдумчивый, полон тоски и скорби.

Плануючи перегляд, прочитайте книгу.

За півгодини до сеансу якраз завершив читати першоджерело. Тому співставлення кіноадаптації з друкованим виданням Філліпа Рота вийшло по гарячих слідах. Рекомендую й Вам. І перший висновок - дебют Мак-Грегора в якості режисера не провалився. По акторах та їхніх прототипах:

Jennifer Connelly (здається є всі подвоєння букв:) в ролі дружини (Dawn) головного героя. Завдяки якісним гримам грає і 21-річну, і 43-річну. В 43 роки завдяки пластичній операції її героїня «yagodka opyat». Гарно зіграла, застосувавши арсенал усіх своїх мімік, які ми знаємо ще з «Ігор розуму». Щоправда у книзі якраз наприкінці підкреслюється, що вона дуже маленького росту (ріст акторки - 169 см). Але це якщо дивитися фільм аби причіпитися.

Dakota Fanning грає доньку подружжя 16 та 21 років. Без гриму. Втім, якщо у вас досі в голові образ симпатичної дівчинки зі, скажімо, «Man on Fire» чи «Secret Life of Bees», то це було давно і неправда. Вона вже кілька років як грає людей на дні – закінчених наркоманок, алкоголічок. Та й подорослішала чимало (аби грати школярок шістнадцяти років). Маленьку Меррі у 8 та 11-річному віці грає дебютантка схожа дуже на Різ Візерспун.

Головного героя (Seymur Irving Levov) грає згаданий вище режисер-дебютант картини - шотландець Юен Мак-Грегор. Думаю, що нелегко йому було працювати. Та й щось знову ж ззовні світлоокий блондин-єврей на прізвисько «Швед» не дуже з нього. Скоріше вже Коннеллі на ревниву католичку-ірландку тягне, надто в зелено-смарагдовому звабливому платті. Але все це другорядне. Релігійні та етнічні суперечки між героями у фільмі знято, за винятком короткої дещо кумедної першої сцени знайомства Довн із Лу Левовим. Вся увага на психологічні родинні аспекти та їхній історичний контекст (війна у В'єтнамі, боротьба за права чорношкірих, Вудсток, Ніксон).

У порівнянні з книгою творці змінили кінцівку. Можливо на краще. Додали чи видозмінили деякі сцени. Чомуcь прізвище лікарки із Зальцман переробили на Сміт і геть викинули адюльтерну лінію її стосунків з головним героєм. Вони тут навіть на «Ви» між собою. Вкорочено деталізацію розповіді про специфіку вироблення рукавичок з книжкового шматка тут на 95%, особливості зустрічей на вечірці випускників письменника, від імені якого Філліп Рот дає слово, десь на 98%. У книзі найбільше тексту автор відвів переживанням Сеймура Левова.На екрані їх передати не було можливості, хіба що читати вголос близько сотні сторінок. Дуже добре, що кіношники викинули геть все про…рак простати і про те як часто деякі другорядні герої у 63 роки ходять в туалет. (Майже всіх померлих однокласників оповідача історії косить саме рак простати. Мабуть елементи хоррору вирішив Рот додати).

Якісь суперечливі відчуття і враження в мене власне від книги. Від неї режисер відійшов не надто далеко. Вся історія про трагедію з донькою Сеймура є витвором уяви "партнера-дублера" Рота в романі – Натана Цукермана. Через нього йде вся історія. Тобто на повідомлення «Хіба ти не чув – донька «Шведа» свого часу підірвала вибухами в кількох місцях будинки та людей?!» він нафантазував цілу книжку-рефлексію і так і не зміг, а за компанію з ним і режисер кіноадаптації, пояснити – в чому суть різкої кардинальної зміни поведінки цієї доньки його героя дитинства? Просто в переглянутому новинному сюжеті про самоспаленого в’єтнамського монаха? В психіатричних проблемах? Невідомо до чого Рот приліплює сюди поцілунок 11-річної доньки в машині. Намагається закрутити трохи драматургію? Пустити в детективне русло? Ось що означає «створити собі кумира в шкільні роки та ідеалізувати і приписувати собі всілякий геройський позитив ще кілька десятків років після випуску» - таким був мій парадоксальний висновок після перегляду.

Ще деякі моменти:
1. Dawn (ім’я дружини) перекладається дослівно як «світанок», а Merry (донька) – радісна. Невідомо чи вклав щось у це псьменник.
2. Такого персонажа як агент (ФБР?) у книзі нема.
3. Дещо схожа тематика про американську історію сер. ХХ ст. у фільмах «Форрест Гамп» та «Багач, бідняк». Дакота у «Таємному житті бджіл» (2008) вже була вплетена у деякі фрагменти історії США 1960-х.
4. Філліп Рот отримав Пулітцерівську премію за «…пастораль» 1997 р.
5. Власне слово «пастораль» означає якийсь твір у мистецтві (вірш, картина, пісня), який оспівує ідеалізовану красу життя в сільській місцевості.
6. Це не перша кіноадаптація творів Рота.
7. У персонажа Сеймура «Шведа» Левова був свій прототип (прізвище його Масін).
8. У розмові на ґанку під час званого обіду в кризовий для Сеймура день мали б обговорювати "Deep Throat" та Вотергейт (по книзі), а отже це 1972-й. У фільмі обід є, а тривалої суперечки на згадані теми нема.
9. Ким таки для Меррі доводилася Рита Коен?
10. Поставив 7 балів – з них два бали за участь у фільмі Connelly.

За глянцевою обгорткою
Життя прожити – не поле перейти
Українське прислів‘я

«Американська мрія» - цей класичний вираз став втіленням найвищої марки успіху, він став крилатим на тільки в Америці, а і в усьому світі. Зазвичай, під цим висловом мається на увазі така собі узагальнена глянцева картинка щасливої родини, з достатком і владою, і власне – щось стале і напівміфічне. Іноді ціна цієї мрії занадто велика, коли вона існує сама заради себе, насолоджуючись своєю унікальністю. Саме питання того, що навіть ті, хто є уособленням цього символічного виразу, не можуть бути застраховані від потрясінь реального світу, і підняте у фільмі «Американська пастораль» режисера Юена МакГрегора, що була поставлена на основі однойменного драматичного роману письменника Філіпа Рота, який отримав Пулітцерівскькою премію в 1997 році .
Сюжет оповідає історію життя єврейської родини Левових – чудову пару - «фабриканта жіночих рукавичок» Шведа Левова і його дружину Доун Дваєр – колишньої міс Нью-Джерсі – та їх родичів. І все таки все було б гаразд, якби не дочка Мередіт – яку дратувала відстороненість батьків від суспільного життя, від їх позиції «моя хата скраю». Дівчина спочатку намагається привернути увагу до себе – спочатку вербально заїканням, а потім – ставши дорослою – пішовши шляхом політичного терору. Власне, це відбувається на тлі розколу американського суспільства навколо теми війни у В‘єтнамі, яка стала приводом для загострення соціальних та расових конфліктів.
Стрічка побудована як розповідь у розповіді – історію родини переповідає брат Сеймура «Шведа» - Джеррі Левов письменнику Натану Цукерману. Сюжет стрічки цільний, проте глибоко драматичний, іноді такий, що свідомо робить сцени стилізовано-театральними. Кольорова гама сцен, у тому числі «плівкове» зерно, майстерно підібрані декорації відповідає стилю тої епохи, - все це ніби переносить нас у ту драматичну епоху…
Гра акторів. Власне, основний акцент зосереджений на головних представниках родини – Сеймурі, Доун Дваєр та їх дочці Мередіт. Юен МакГрегор втілив образ людини, якого «підточив» вибір дочки, Дженніфер Коннеллі - жінку, що шукає розраду в задоволеннях, а Дакота Феннінг- дівчину, що заплуталась між намаганням вирватись з «золотої клітки» та буремним виром епохи, що не де мине – і взагалі не минає – і щасливі, «пасторальні» родини. Актори «другого плану», як власне і художнє оформлення стрічки – ще більше поглиблюють відчуття тієї буремної епохи, що прийшла на зміну процвітанню після короткого спаду по завершенню Другої Світової
«Американську пастораль» важко назвати розважальним кіно, проте глибоко передана у ній літературна підоснова, зробить цей фільм цікавим для тих, хто любить читати, а для всіх інших – задуматись над тим, що життя не може бути відстороненим від зовнішніх подій, і розуміння цього є певним захистом від виклику буремного світу. Останні кадри фільму дають деякий оптимістичний настрій незавершеності, оскільки трагічний момент сьогодення несе оптимізм – у майбутньому.
Недзельницький Андрій