Марко Феррері

Марко Феррері народився 11 травня 1928 року в Мілані, Італія. Отримавши освіту ветеринара, займався торгівлею і рекламою спиртних напоїв. Працюючи над рекламними кінороликами, він захопився кінематографом. Після навчання в Римському експериментальному кіноцентрі Феррері на початку 1950-х років працював на італійських кіностудіях помічником і асистентом режисера Альберто Латтуади у роботі над фільмом "Шинель" (1952); разом з Ріккардо Гіоне та Чезаре Дзаваттіні брав участь в створенні фільмів "Кохання у місті", "Жінки і солдати", "Пляж", в яких грав невеликі ролі, писав сценарії та був виконавчим продюсером. Співпрацював з Чезаре Дзаваттіні над його проектом "Документальний щотижневик".

У 1956 Марко Феррарі переїхав до Іспанії, де познайомився з письменником-сатириком Рафаелем Асконою, який став його постійним сценаристом. Разом з Р. Аскою Феррері зняв кілька успішних стрічок: дебютний фільм "Квартирка" (1957), "Хлопчаки" (1959) та "Інвалідний візок" (1960, Приз ФІПРЕССІ на МКФ у Венеції, 1960). Всі ці роботи були зняті як соціальна сатира на франкістську Іспанію в стилістиці "чорного гумору".

Повернувшись до Італію у 1961-му році, Марко Феррері продовжив розвивати улюблений жанр і тематику. У знятих на батьківщині фільмах "Королева бджіл" ("Сучасна історія", 1962), "Жінка-мавпа" (1963), "Диллінджер мертвий" (1968) та "Аудієнція" (1972) режисер з сарказмом та іронією піддав критиці основні соціальні інститути церкви, шлюбу та сім'ї. У 1968 році зіграв роль Ганса Гюнтера у близькому йому по духу фільмі П'єра Паоло Пазоліні "Свинарник".

У 1973-у році Марко Феррері зняв найскандальніший свій фільм "Велике жрання", в якому у формі відкритого гротеску передрікав загибель сучасному споживацькому суспільству. У фільмі "Прощавай, самець" (1978), програмному творі автора, в улюбленій ним формі футурологічної філософської притчі відобразив занепад сучасної цивілізації, що залишилася без чоловічого, творчого начала.

Фільм Марко Феррері 1979 року "Прошу притулку" було відзачено Спеціальним призом журі — "Срібним ведмедем" 30-го Берлінського кінофестивалю.

На початку 1980-х років Марко Феррері звернувся до теми взаємовідносин художника і суспільства, знявши фільм "Історія звичайного безумства" (1981), за який отримав італійську національну кінопремію "Давид ді Донателло" як накращий режисер. У стрічках 1980-х років "Історія П'єри" (1983) та "Майбутнє — це жінка" (1984) режисером послідовно затверджується пріоритет жіночого начала у сучасному світі.

У 1991 році Феррері поставив стрічку "Будинок посмішок" яка перемогла в основіній конкурсній програмі 41-го Берлінського кінофестивалю, отримавши головний приз — "Золотого ведмедя". Два роки потому ще один фільм режисера, "Щоденник маніяка", було номіновано на "Золотого ведмедя" 43-го Берлінаре, але нагороди цього разу він не отримав.

Останнім фільмом режисера став "Нітрат срібла" (1996), у якому немов передчуваючи швидку смерть, Феррері освідчився в коханні до кінематографу, до його зірок та натовпів глядачів, які щодня по всьому світу заповнюють кінозали.

Помер Марко Феррері 9 травня 1997 року у Парижі від серцевого нападу.