Хто підставив кролика Роджера

Золотий глобус - 1989, "Найкращий фільм - комедія або мюзикл", номінант

Питання про те, яка аудиторія була у пріоритеті у авторів даного фільму, лишається відкритим. Схоже, що, як і у подальшому автори студії “Піксар”, творці фільму намагалися охопити всіх і одразу. І не скажу, що не вдалося. Малеча свого часу була у захваті від ужимок кролика, дорослі ж насолоджувалися Джессікою Реббіт. Остання навіть викликала своїм образом купу критики, бо багато хто вважав недопустимою присутність настільки сексуалізованого образу у сімейному кінофільмі.

Але, не дивлячись ні на що, фільм увійшов до класики світового кінематографу, причому у першу чергу саме через оригінальне візуальне рішення, яке до того начебто ніхто не втілював - суміщення в одному кадрі живих і мальованих персонажів. Саме цей факт у першу чергу спливає у головах мільйонів глядачів, частина яких вже давно забула сюжет, але ніколи не забуде серйозного дядечка у капелюсі із намальованим кроликом у намальованій же машині. І чим дужче розвиваються технології, тим більш неймовірним здається цей фільм уже сучасним глядачам, коли вони намагаються осягнути, наскільки складними способами досягалася така висока реалістичність присутності у одному кадрі людей і “мультів”, і особливо - їх взаємодії. Адже у той час про застосування комп’ютера для анімації ще мало хто чув. Зокрема, перший повнометражний 3д-мультфільм “Історія іграшок” вийде тільки через 7 років. А “Кролика Роджера” робили як у давнину - руками і з любов’ю :-)

Якщо абстрагуватися від візуалу як такого, маємо другий пласт - пародійну складову, адже “Кролик Роджер” - це чистий нуар із дотриманням законів жанру (детектив-песиміст у капелюсі, темні похмурі вулиці, принаймі у “людській” частині міста”, фатальна красуня - співачка із бару, детективний сюжет і так далі). Місцями із нуаром навіть переборщили, бо, зокрема, епізод із занурюванням живого черевичка у сироп якийсь навіть не по-дитячому страшнуватий і жорстокий. Але загалом закони жанру витримані, і коли вона накладаються на у чомусь “іграшковий” сюжет, і виникає ефект пародійності.

Детективна інтрига доволі непогано продумана і заплутана, але відповіді на два основні питання: де заповіт і хто підставив Кролика Роджера, на жаль, інтуїтивно зчитуються з перших кадрів, і це той момент, де орієнтація на дитячу аудиторію все ж дорослим задоволення трохи псує. Пов’язано це, імовірно, із ще одним слабким місцем фільму - акторською грою. Намальовані “актори”, у принципі, просто “ідуть за своєю природою”, відтворюючи дух американських мальованих мультиків, і хоч їхнє запаморочливе миготіння і хвацькі крики трохи дратують, але це все принаймі можна зрозуміти. А от актори-люди, вочевидь, намагаючись вписатися у загальну фантасмагорію, місцями безбожно переграють, що робить їх образи більш плоскими і очевидними.

Тим не менш, експеримент вийшов, безумовно вдалий і, підозрюю, що неповторний, адже зараз такого вже не знімуть. І не тому, що не можуть, і навіть не тому, що мальована анімація не в тренді, а просто занадто сильно вже змінилися поняття “мультфільму” і “кіно” за останніх майже 30 років.