Маленькое красное платье

Вирок моди або Вирок моді?
Так, загалом важкко знайти в кінопрокаті стрічку чистого арт-кіно, проте завдяки зусиллям компанії «Своє кіно» один з такого роду стрічок дійшов до українських кінотеатрів. Екрани приміряють «Маленьку червону сукню» («In Fabric») режисера і сценариста – в одному обличчі - Пітера Стрікланда.
Отже, можна сказати, що це, на перший погляд, здається типова історія про зловісний предмет, що приносить неприємності своїм господарям. Проте, в даному випадку – сукня лише привід розповісти їх історії, а також історію магазину, в прямому сенсі моди, а в переносному - честолюбства, де її (не пощастило) придбати касирці банку Шейлі. Проте тут маємо зовсім інший акцент, аніж в популярних стрічках на подібну тематику, як ось культова «Крістіна» Карпентера. Так, через історію сукні ми дізнаємось історію жінки, за сумлінну працю якої вона отримує лише догані до «дріб‘язкових порушень», а потім – майстра, що ремонтує пральні машини. Загалом, «Маленьку червону сукню» можна розглядати як історію бажання хоч до крихітки щастя «малої людини», що безправна перед керівництвом, перед лихварями з банків – і яка завжди програє цю гру. Інша, і мабуть, найважливіший акцент у стрічці – це мода, її блиск назовні, і розпуста – за лаштунками, образи, як сатира над споживатством і дріб‘язковістю, коли «леді» починають бійку за місце в черзі. Важко знайти з останніх стрічок приклад, наповнений стількома елементами 80-х – від одягу, елементів промислового дизайну до самого «плівкового» малюнку «тих» років.
…Сюжет стрічки за своїм характером «розпадається» на майже дві окремі історії – і припасовані вони досить недолуго. Загалом, як найближчий аналог в плані абстрактності і візуального малюнку їй можна назвати «Відеодром» Девіда Кроненнберга, проте фільм Пітера Стрікланда все таки значно програє в динаміці. Так, операторська робота просто неймовірна, майже кожен з кадрів гідний стати окремою фотографією, автор використовує окремі кадри-вставки і ефект накладнання «кадру на кадр» - майже забуте зараз мистецтво…
Гра акторів. Звісно, так, можна просто дивуватись, як актори змогли вловити сенс часто абстрактних сцен і діалогів – одночасно постаті їх не відірвані від справжнього реалізму життя пересічної людини…Так, важко не проникнутись співчуттям – настільки вони відчайдушно хочуть тепла і щастя…
Щодо висновку. Так, «Маленька червона сукню» - це цілком і повністю арт-кіно, не «популярна стрічка жахів», проте той фільм який цікаво буде переглянути людям світу моди і візуальних мистецтв…
Недзельницький Андрій