Піраньї Неаполя

В бій ідуть лише…

Якщо ви раптом дивилися італійський серіал «Гоммора» (2014), то вловити без проблем фабулу «Піраній». У них один режисер (Джованезі). Йдеться про неаполітанську мафію, за дослідження і зображення якої сценарист Роберто Савіано не один рік переховується, оскільки засуджений нею на страту. Сюжет фільму базується на його ж книзі «Парад дітей» (La Paranza dei Bambini). «Піраньї» Вам точно припадуть до вподоби, якщо вам сподобалися свого часу такі картини, які транслювалися на телебаченні: документалка «Навіжене життя» (La Vida Loca, 2008) і «Безрідні звірі» (2015). У першій йдеться про два кримінальних угрупування неповнолітніх, які повністю контролюють столицю Сальвадору і за яку її французький режисер поплатився життям. Друга показує безпринципну дитячу армію повстанців у Західній Африці з її звірствами, насиллям і т.д.

Піраньї, як відомо, агресивні і заїдять до смерті лише якщо вони перебувають у зграї. Події стрічки розпочинаються з розповіді про формування такої зграї з 15-літніх, які їздять вулицями Неаполя, озброєні найрізноманітнішої вогнепальною зброєю. Неодноразові проїзди на моторолерах цієї компанії по неконтрольованих силовими органами вулицях південного міста-мільйонника. Після арешту ватажків мафії середнього віку, саме друзі-підлітки без особливих докорів сумління очолюють кримінальне угрупування одного з центральних районів міста. Хоча ця кримінальна драма отримала «Срібного ведмедя» за сценарій, я б козирем картини назвав бездоганну гру юних непрофесійних акторів.
Окремої уваги заслуговує хлопчина Франческо ді Наполі, котрий зіграв головного героя Ніколу. Його виконання харизматичної холоднокровної ролі дозволяє оператору тримати крупним планом обличчя юнака і залишати аудиторію із розгадуванням, що в душі цього персонажа, чи є там залишки дитячості, чи усвідомить він неминучі наслідки своїх вчинків, свого лідерства, чи прорахує швидкоплинність цієї позірної іпостасі, оскільки на п’яти швидко наступає наступне покоління в гонитві з легкими великим грішми тощо.

Надміру жорстокості не було. Сподобався кітч у домашніх обстановках кількох негативних героїв, під яких косить Нікола. Здивувала відсутність позиції у мами Ніколи чи батька його подруги Летіції (його просто нема на екрані).
7 балів.

На іншому боці
Так, життя в Європі зазвичай на пост-радянському просторі, навіть після величезного періоду після краху «залізної завіси», вважається таким собі «земним раєм». Престижними вважаються навіть заробітчанські, непарадні професії, годі говорити про тих, хто став громадянином суспільства «золотого мільярда». Проте, життя в Європі – це і важка, щоденна праця і зіткнення з її іншою стороною - злочинністю, у всіх її «принадах». Саме «зворотній бік» і був розкритий у стрічці-екранізації роману письменника Роберто Савіано «Піраньї Неаполя» (La paranza dei bambini), втілену режисером Клаудио Джованнезі. Стрічка, призер Берлінського кінофестивалю в номінації «кращий сценарій» 2019 року, була представлена в рамках проекту «Кінокульт» критиком Лукьяном Галкіним в кінотеатрі «Жовтень» 10 травня, а у широкий прокат вийде з 16 травня.
Отже, ось герой Нікола, тільки-но досягнув повноліття – син скромної пралі, яка гарує на роботі і, крім того, платить данину рекетиром. Хлопець мріє про «красиве життя», проте не бажає сидіти на шиї матері – і перша його невдала справа приводить його і друзів у невеличку «бригаду». Так, це спочатку лише рекет і продаж наркотиків, проте потім у нього з‘являється можливість «тримати» район, хоча ставки і рівень небезпеки тут зовсім інший.
…Автори, для створення атмосфери, йдуть «від противного» - так, вони відмовляються від пафосного нагнітання атмосфери, натомість все спочатку «понарошку» - легкі гроші, роман головного героя з красунею Летисією, ресторани, повії… і разом з тим, кожна справа – це точка невідворотності, навіть не взявши зброї, з першого аматорське пограбування. Це і формування лідера, якого бояться і старші люди, прості люди з району – і разом з тим, іронія з «класичних» історій – дон Вітторіо сміється, коли Нікола хоче поцілувати йому руку, а вчаться поводженню зброї хлопчаки на ютубі, і, вкінці кінців, розуміння, що саме тут нема полутонів… Автор не намагається згущувати фарби, при міцно складеному сценарії, навпаки, камера сама відходить від крупних планів, відсторонюється від висновків – коли сам глядач може дати оцінку персонажам – а чи на справі, а чи коли вони «відпочивають». І, звісно, чудова музика…
Гра акторів. Центрального персонажа зіграв Франческо Ді Наполі – і так, його образ Ніколи стає складним з кожним колом пекла, що спочатку здається шляхом до «солодкого життя». Загалом, акторський склад вправно передає зміну характерів дітей, вони неначе глина, з якої незабаром буде виліплений образ гангстера, і випалений вогнем життя на вулиці. Так само і інші актори – втілюють життя людей, що повинні миритись з беззаконням злочинного світу…
Щодо підсумку. «Піраньї Неаполя» - це не типовий гангстерський бойовик, це скоріше екскурс «на інший бік» сучасного життя Європи – анатомія формування і обрядів нижніх щаблів організованої злочинності, епізод з життя беззаконня. Стрічка може бути цікавою як і поціновувачам власне європейського кіно, так і «популярного артхаусу», за якою можна порівняти і становище молоді в Україні, яка часто залишається одна на один з собою і..злочинним світом.
Недзельницький Андрій