Любов і пристрасть. Даліда

Жінка, яка співає

Біографічні фільми завжди можна назвати майже «ходінням по лезу». Виділити найголовніше, правильно розставити акценти, додати художньої імпровізації – і не спотворити загальну «червону стрічку» реальної біографії. І ось французький режисер Ліза Азуелос взялась за екранізацію біографії відомої в свій час культової співачки Іола́нди Крісти́ни Джильо́тті, що була відома за псевдонімом Даліда – і яку можна назвати справжнім символом своєї епохи. Можна зазначити, що це не єдиний біопайк, присвячений цій жінці з незрівнянним шармом, також відома однойменна стрічка ТВ-формату режисера і сценариста Джойса Бонюеля. Додам, що фільм «Любов і пристрасть. Даліда» був представлений компанією «Своє кіно» на прем’єрному показі в кінотеатрі СінемаСіті.
Отже, даний біопайк розповідає про період злету співачки, лише деякими флешбеками торкаючись її дитинства. Сам фільм побудований у вигляді нелінійної сюжетної лінії – і побудований у згадках «чоловіків її життя», про моменти її перших кроків на сцені, на яку вона прийшла після досить складного, проте насиченого життя в кіно (що був актуальний і в «пісенний період») і модельному бізнесі. Поворотним виявилось її участь в конкурсі «Номер один завтрашнього дня», де її помітили власник звукозаписуючої фірми «Barclay Records» Едді Барклай та директор радіостанції «Європа-1» Люсьєн Моріс, який потім і став її чоловіком. А потім… потім був злет, численні романи, постійний вибір між особистим життям і сценою, життя у кіно…
Композиційно фільм можна назвати досить міцним за сценарієм, і саме в ньому можна побачити, що його автори намагались зробити акцент саме на життям поза сценою, на складному, суперечливому характері і обставинах життя співачки з дійсно неповторним шармом. Проте це не сухий переказ фактів – сама стрічка дуже насичена як емоційно, так і надзвичайними, яскравими декораціями, і саме головне – піснями Даліди. Власне, героїня, сама того не бажаючи, підсвідомо стала полонянкою власного успіху, хоча ми можемо констатувати що це було майже єдиним, що залишалось цій жінці, яка змогла підкоряти публіку вже далеко не в юному віці, і зробивши крок на поле нового для неї жанру «диско» - після неповторних ліричних пісень.
Можна аплодувати і виконавиці головної ролі Свеві Альвиті – вона зробила все можливе, щоб розкрити цей складний образ – з теплотою, пристрастю, розкривши всі радощі і розчарування творчого і особистого життя Даліди, майже надрив у перфекціонізмі роботи над собою… Цікаве і розкриття образів «її чоловіків», для яких вона, можливо, спершу здавалась типу захоплення, проте які потім цілком і вповні підпадали під владу її чар – і часто фатальних…
Отже, як певний підсумок. Цей фільм можна назвати повноцінним біопайком-мюзіклом, в тому сенсі, що автори не вдавались до явних «скорочень» пісень, саме тих, які стали хітами (Bambino, Le temps des fleurs, та багато-багато інших), проте мюзиклом з конкретним сюжетом і фактажем. Власне, його можна порадити як глядачам, для яких ці композиції були піснями молодості, так і новому поколінню – вас точно не розчарує мелодійність композицій, і кожен буде вражений неймовірно складним і трагічним життям людини, яка на перший погляд дійшла до фантастичного успіху, проте так і не відшукала щастя.
Така вона – Даліда: пісня життя або – життя як пісня…

Недзельницький Андрій