Валентин Смирнитський

Валентин Смирнитський народився 10 червня 1944 року в Москві.

У 1965 році він закінчив Театральне училище ім. Б. Щукіна (курс Віри Львової).

Одночасно з Валентином Смирнитським у "Щуці" вчилися Андрій Миронов, Анастасія та Маріанна Вертинські, Валентина Малявіна, Інна Гулая, Микита Міхалков (його, правда, пізніше відрахували за погану поведінку, і він вступив до ВДІКу).

Театр
Після закінчення училища молодого актора запросили три московських театри та один ленінградський — Театр імені Лєнсовета. Смирнитський обрав Московський театр імені Ленінського комсомолу (з 1991 року — "Ленком"), яким у той час керував Анатолій Ефрос. На сцені цього театру Валентин Георгійович дебютував у ролі Треплєва у виставі "Чайка" за однойменною п'єсою А. Чехова. Потім послідували ролі і в інших виставах — Андрій Прозоров в "Трьох сестрах", мольєрівський Дон-Жуан, Кассіо в "Отелло", Меркуціо в "Ромео і Джульєтті", Кочкарьов в "Одруженні".

На початку 1967 року Ефрос був відсторонений від керівництва театром і переведений до Театру на Малій Бронній, але вже не головним, а штатним режисером. Разом з Ефросом до цього театру переходять ще дванадцять акторів з "Ленкому", в числі яких був і Смирнитський. Він працював у цьому театрі до 1999 року, потім перейшов в Театр Луни під керуванням Сергія Проханова, де зіграв у виставах "Подорож дилетантів" (роль російського імператора Миколи I) та "Ніч ніжна" Оскільки Валентин Смирнитський, як сам він зізнався в одному з інтерв'ю, все життя хотів бути незалежним, а, крім того, позначилися особисті розбіжності з головним режисером Сергієм Прохановим, то в 2004 році він залишає Театр Луни і з тих пір грає лише в антрепризах — "LA'Театрі", в незалежній антрепризі Юрія Малакянца та інших.

Кіно
У кіно Валентин Смирнитський дебютував, будучи ще студентом театрального училища: спочатку в 1963 році був зовсім маленький епізод у фільмі "Я крокую по Москві", а потім у 1965 році були вже більш помітні роботи у фільмах "Останній місяць осені" та "Двоє". Популярність прийшла до актора, коли він зіграв в декількох картинах — "Королівська регата", у комедії Євгена Карелова "Сім старих та одна дівчина", в спортивній стрічці Віктора Садовського "Удар! Ще удар!", у військово-пригодницьких фільмах "Щит і меч" та "Ад'ютант його превосходительства".

У той час Валентин Смирнитський був надзвичайно затребуваний в кіно. Він вже був кумиром багатомільйонних глядачів Радянського Союзу (у кінці 1960-х — початку 1970-х рр. багато хто навіть про Андрія Миронова говорили, що цей молодий актор схожий на Валентина Смирнитського), коли в 1978 році режисер Георгій Юнгвальд-Хількевич запросив його на роль Портоса в свій музичний телефільм "Д'артаньян і три мушкетери". Фільм виявився для актора самим зоряним, він популярний, як це не парадоксально, досі для багатьох телеглядачів Валентин Смирнитський назавжди залишився бравим Портосом. За період тих зйомок актори, що виконували ролі мушкетерів, дуже здружилися на довгі роки. Цікавий той факт, що з Михайлом Боярським, який грав Д'артаньяна, Валентин Георгійович через три роки знявся в картині Юнгвальд-Хількевича, але вже зовсім іншого жанру — ліричної музичної комедії "Куди він дінеться!" (1981), де, як і в "Мушкетерах", Боярський виконував пісні Максима Дунаєвського.

В 1980-ті роки актор продовжував активно зніматися, однак, головних ролей на його рахунку не багато. Як в одному з інтерв'ю сказав сам Смирнитський, було мало цікавих робіт. Однією з удач для нього став фільм Юрія Єгорова "Батьки і діди" (1982). Серед інших помітних картин можна назвати "Прохіндіада, або Біг на місці" (1984), "Артистка з Грибова" (1988) та "Візит дами" (1989).

Валентин Смирнитський повернувся до образу Портоса в телефільмах "Мушкетери двадцять років потому" (1992) і "Таємниця королеви Анни, або Мушкетери тридцять років потому" (1993). А в 2007 році він зіграв улюбленого глядачам мушкетера в завершальній кіноепопею картині — "Повернення мушкетерів, або Скарби кардинала Мазаріні".

Протягом 1990-х років актор практично не знімався внаслідок складної ситуацією у кінематографі. В той час, основною справою для нього став дубляж іноземних фільмів, мультфільмів та телесеріалів, чим Смирнитський раніше займався лише періодично. Декілька разів він озвучував Портоса в різних зарубіжних екранізації "Трьох мушкетерів", найбільш відома — фільм 1998 року "Людина в залізній масці" (роль Жерара Депардьє). Після 2004 року актор припинив роботу в дубляжі через виниклі проблеми із зором.

В даний час артист знімається в основному у телесеріалах.

Родина
Батько — Георгій Смирнитський (1905-1964), радянський кіносценарист.
Сестра — Марія Смирнитська
Перша дружина (з 1973 по 1975 рік) — Пашкова Людмила Анатоліївна (нар. 7 серпня 1942), актриса.
Друга дружина (з 1974 по 1980 рік) — Ірина Смирнитська (Коваленко) (1941-1997), перекладачка
Син — Іван Смирнитський (1973-2000).
Третя дружина — Шапоріна Олена Григорівна (нар. 7 червня 1937), економістка
Прийомна онука— Марфа (нар. 25 липня 1984).
Четверта дружина (з 2004 року) — Рябцева Лідія Миколаївна, у дівоцтві Садєкова (нар. 1958) - заступник директора "Театру Луни", до 2004 року.