Мірей Дарк

Мірей Дарк (справжнє прізвище — Егроз) народилася 15 травня 1938 року в Тулоні (Франція) у провінційній сім'ї. Вона була молодшою з трьох дітей в сім'ї (в Мірей було ще два брата). Батько — садівник — швейцарського походження, а мати тримала бакалію. Мірей з відзнакою закінчила Консерваторію в рідному Тулоні (Conservatoire d'Art Dramatique de Toulon). З дитинства мріяла про сценічну кар'єру. У 1959 році переїхала в Париж, де спочатку працювала манекенницею. Грала в спектаклі "Герой і солдат" за п'єсою Бернарда Шоу. У 1960 році дебютує на телебаченні ("La grande Brétèche" — режисер Claude Barma, "Hauteclaire" — режисер Jean Prat і "l'Eté en Hiver" — режисер François Chalais) у невеликих ролях і в кіно у фільмі Пуатрено "Привид". Потім знімалася в декількох незначних ролях. З 1962 року грала у театрі в п'єсах за творами Пітера Устінова ("Фотофініш" (Photo finish)), Ніла Саймона ("Босоніж по парку" (Barefoot in the Park / Pieds nus dans le parc)), Курцій Малапарте, Роберта Джеймса Уоллера. Париж був її стихією. Провінційна дівчина швидко перетворилася на вишукану особу, але не втратила своєї безпосередності. Першу велику роль отримує у фільмі Ле Шану "Месьє" (де її партнером був Ж. Габен) (1964). Потім на Мірей звернув увагу кінорежисер Жорж Лотнер. Для фільму "Галя" Лотнер зажадав, щоб темноволоса курчява дівчина, а саме такою була тоді Мірей, перетворилася на платинову білявку.
"У ту хвилину, коли я побачила себе блондинкою, я зрозуміла, що це саме я і є насправді." — згадує актриса. У 1965 році за роль в картині "Галя", де Мірей зіграла жінку, вільну від умовностей, жрицю вільного кохання, вона була удостоєна призу на фестивалі Мар-дель-Плата. Саме білявкою, Мірей Дарк і полюбили французи. Актриса стала не менш популярною, ніж Бріжит Бардо. А після фільмів "Крижані груди" і "Високий блондин в чорному черевику" висока, струнка, спокуслива, елегантна, пікантна і жартівлива Мірей Дарк стала втіленням жіночої привабливості не тільки у Франції.

З Жоржем Лотнером і почалася її справжня кар'єра, разом вони співпрацюватимуть в 13 картинах. У Франції актрису прозвали "La Grande sauterelle" за назвою однойменного фільму, що вийшов на екрани у 1967 році. Багато жінок намагалися наслідувати її у всьому: від зачіски до манер її героїнь.

Мірей Дарк і Ален Делон

Наступний етап у житті акторки почався в 1969 році, коли вже популярна Мірей Дарк, познайомилася в Аленом Делоном. Знаменитий красень розлучився на той час з Ромі Шнайдер і дружиною Наталі Делон. Їх зустріч відбулася на зйомках стрічки "Джеф", і стала визначною в житті актриси: вона стає близька з актором в житті і в професії. Вона стане помічницею Делона по бізнесу (їздитиме по Європі, укладатиме контракти, шукатиме приміщення для нових магазинів) і його цивільною дружиною. Мірей Дарк і Ален Делон були разом п'ятнадцять років — для нього це був своєрідний "рекорд", який не вдалося побити жодній іншій жінці. До Мірей дуже прив'язався син Делона, Ентоні, до якого вона теж ставилася з великою ніжністю. Мірей і Ален багато знімалися разом. Кар'єра Мірей Дарк раптово перервалась на початку 1980-х років. Актриса по дорозі на відпочинок до Італії потрапила в страшну автомобільну катастрофу, їй довелося робити операцію на серці. Після того, як Мірей виписали з лікарні, Ален Делон покинув жінку заради молодої Анн Парійо, що стало для неї ще одним тяжким ударом.

Лише через багато років Делон і Дарк знову зустрілися на знімальному майданчику. Це був телесеріал "Франк Ріва" 2003 року. З вересня 2006 по липень 2007 року Алена Делона разом з Мірей можна було побачити на сцені театру "Маріньї", де вони грають спектакль за твором письменника Роберта Джеймса Уоллера "Мости округу Медісон". Лірична історія двох немолодих закоханих стала популярною після виходу у 1995 році фільму Клінта Іствуда "Мости округу Медісон" з Меріл Стріп.

Перерва в кар'єрі

У 1982 році пара Дарк-Делон розходиться. Після операції і розриву з Делоном у житті Дарк починається чорна смуга. Актриса майже рік перебувала в депресії. У 1983 вона повертається в кіно — на екрани виходить стрічка "Якщо вона скаже так, я не скажу ні". Після 1984 року Дарк практично зовсім не знімається для великого кіно. Вона більш захоплюється театром, фотографією та астрологією. Потім виходить заміж за відомого у Франції директора радіостанції Europe-1, письменника П'єра Барре. Але доля знову виявляється не схильною до Мірей: у 1988 році П'єр Барре пішов з життя після важкої хвороби.

Повернення

Лише у другій половині 1990-х актриса стала поступово повертатися до роботи. Повернення Мірей Дарк після великої перерви на телеекран (серіал "Обпалені серця") викликав велике здивування французів: вона була такою ж гарною і стрункою, здавалося, що її краса не підвладна часу. В приватному житті Мірей більше не шукала любові, але й не втікала від життя. Вона пише сценарій за романом Катрін Панколь "Варварша" і виступає режисером картини "Варварша", героїня якої, Софі, не знає, що таке любов. Працює на телебаченні, не тільки як актриса серіалів, але як і режисер-кінодокументаліст. З 1992 по 2007 Мірей Дарк знімає серію репортажів. У своїй творчості Мірей Дарк звертається до важких і гострих соціальних тем: проблеми донорства, проституція, захворювання на рак. У 1996 році, через вісім років після трагічної смерті журналіста і письменника П'єра Барре, другої любові її життя, Мірей зустрічає Паскаля Депре (Pascal Desprez), архітектора, який супроводжує її на всіх офіційних заходах. Згодом вони одружуються. У 2005 році Мірей стає Лицарем Почесного легіону Франції, отримавши нагороду з рук колишнього міністра економіки і фінансів Франції (1981–1984), голови Європейської комісії (1985–1995) Жака Делора. Публікує в тому ж році автобіографію: "Поки буде битися моє серце" (Tant que battra mon coeur). У 2006 році, Мірей отримує знак Почесного легіону від президента республіки пана Жака Ширака. Мірей скрізь почесна і бажана гостя.