Грета Гарбо

Ґрета Ловіса Ґустафсон (Greta Lovisa Gustafsson), відома як Ґрета Ґарбо (Greta Garbo), народилася 18 вересня 1905 року в Стокгольмі (Швеція) в бідній родині. У 1918 році її батько помер від туберкульозу, і Ґреті довелося кинути школу і шукати хоч якийсь заробіток.

Спочатку вона влаштувалася прибиральницею в перукарні, потім служить в банку, потім їй вдалося отримати місце продавщиці у великому універмазі "Паб". Тут їй запропонували спробувати себе в якості моделі в рекламі. Її дебютом в 1921 році став ролик "Як не треба одягатися", після чого її покликали демонструвати купальники, потім дали ще кілька ролей у рекламі і короткометражних комедіях.

За одну з ролей їй присудили стипендію на навчання в студії "Драматен" при Королівському стокгольмському театрі драми.

У 1922 році комедійний режисер Ерік Петчер запропонував Ґреті маленьку роль у своїй новій картині "Петер-волоцюга". Того ж року Ґрета вступила в школу драматичного мистецтва при Королівському драматичному театрі Стокгольма, де познайомилася з режисером Моріцем Стіллером, який придумав їй псевдонім Ґрета Ґарбо, взявши за основу ім'я популярної в той час норвезької актриси Еріки Дарбі.

У 1924 році Ґарбо виконала головну роль у фільмі, поставленому Стіллером за романом Сельми Лагерльоф "Сага про Йоста Берлінге". Наступну, третю драматичну свою роль у кар'єрі, Гарбо зіграла у фільмі класика німецького німого кіно Георга Пабста "Безрадісний провулок" (1925). Цей фільм миттєво ввів її в число висхідних кінозірок Європи.

Зірка німого кіно (1925–1929)

Коли в 1925 році до Моріца Стіллера надійшло запрошення до Голлівуду, він домігся другого контракту для Ґарбо. У Голлівуді Ґрета Ґарбо знялася у двох фільмах "Потік" (1926) і "Спокусниця" (1926). Фільми пройшли успішно і з Ґарбо уклали п'ятирічний контракт. Вона почала зніматися в кількох фільмах щорічно: "Плоть і диявол" (1927), "Любов" (1927, екранізація "Анни Кареніної"), "Божественна жінка" (1928) тощо. Останнім німим фільмом Ґарбо став "Поцілунок" (1929).
Ікона "Золотого віку" (1930–1939)

Коли настала ера звукового кінематографа, всі чекали, як же заговорить "скандинавський сфінкс" (так називали актрису критики). Дебютом Ґрети Ґарбо у звуковому кіно став фільм "Анна Крісті", за яким послідували картини "Роман" (1930 рік), "Натхнення" (1931 рік), "Сюзанна Ленокс: її падіння і піднесення" (1931 рік), "Мата Харі" (1931 рік), "Гранд Готель" (1932 рік), "Якою ти мене бажаєш" (1932 рік).

Усього Ґрета Ґарбо зіграла в 10 німих і 14 звукових фільмах.

Фільм "Гранд-Готель" у 1932 році був удостоєний премії "Оскар". Потім якийсь час Ґарбо не знімалася через конфлікт щодо умов її контракту. Врешті-решт керівництво MGM поступилося і склало новий контракт, який представляв Гарбо виключні права.

У середині 1930-х років Ґарбо зіграла три цікаві для неї ролі: королеву Христину (1933), Анну Кареніну (1935) та Маргариту Готьє (у фільмі "Камелії" або "Дама з камеліями", 1936).

У 1938 році Ґрета Ґарбо вперше знялася у комедійному амплуа у стрічці "Ніночка". Після провалу останнього свого фільму "Дволика жінка" (1941) актриса назавжди залишила кіно.

Особисте життя

У 1951 році Ґрета Ґарбо прийняла американське громадянство.

У 1954 році актрисі була вручена спеціальна премія "Оскар" за видатний внесок у розвиток кіномистецтва.

Ґрета Ґарбо майже півстоліття прожила затворницею в Нью-Йорку в апартаментах на Мангеттені під ім'ям міс Ґарріетт Браун. На вулиці вона з'являлася тільки в темних окулярах, з репортерами та журналістами не спілкувалася. Її коло спілкування становили лише обрані: Черчилль, Ротшильд, Онассіс, члени шведської королівської родини. Всі пропозиції знову повернутися на екран вона відкидала.

У 1970-і роки стало відомо, що велика частина торговельного центру на Родео-Драйв в Беверлі-Хіллз належить саме Ґарбо. Крім того, вона володіла будинками в Нью-Йорку і в Швеції, а також унікальною колекцією живопису. Її фінансовими консультантами були найбільші фінансисти Америки.
Смерть та поховання

Грета Гарбо померла 15 квітня 1990 року. Все своє багатомільйонні статки вона залишила своїй племінниці Грей Райнсфілд і заповідала поховати себе в рідному Стокгольмі. Прах був відданий землі через десять років після кончини актриси. Безліч юридичних складнощів призвело до того, що урна з її прахом дев'ять років зберігалася в похоронній конторі в Нью-Йорку. І тільки влітку 2000 року урну перевезли до Стокгольма передати землі на цвинтарі Скугсчюркогорден в колі небагатьох близьких друзів.