Жан Віго

Жан Віґо народився в Парижі 26 квітня 1905 року. Він був сином войовничого анархіста Ежена Бонавентура де Віґо — його псевдонімом було ім'я Мігель Алмерейда (Miguel Almereyda), анаграма вираження "це лайно" (фр. y'a la merde) — і його дружини Емілі Клеро. Віґо-батько випускав сатиричну газету під назвою "Червоний капелюшок", потім за підтримку Німеччини був звинувачений у зраді і відправлений до в'язниці, де його було задушено за нез'ясованих обставин 13 серпня 1917 року.

У Жана з дитинства було слабке здоров'я і тому він був вимушений довго перебувати у лікарнях і санаторіях. Оскільки його батьки були залучені до політики, він виховувався ріднею і друзями сім'ї і навчався у школах-інтернатах під вигаданим ім'ям Жана Сале. У 1922 році сімнадцятирічний Віґо возз'єднався з матір'ю і у 1926 році деякий час навчався в Сорбонні під своїм справжнім ім'ям. 24 січня 1929 року він одружився з Єлизаветою Лозинською, донькою польського фабриканта. У 1931 році у них народилася донька Люс.

Творча кар'єра

Відчуваючи потяг до кінематографу, Віґо у 1928 році працював помічником у відомого кінооператора Леона-Анрі Бюреля, допомагаючи йому на зйомках стрічки "Венера". Потім, успадкувавши після смерті родича 100 тисяч франків, він придбав уживану кінокамеру і у 1930 році приступив до роботи над своїм першим фільмом. Це була німа документальна короткометражка під назвою "З приводу Ніцци", яка виявила здатність Віґо уловлювати природну красу реальності і надавати банальним сценам стилізоване поетичне звучання.

Другим фільмом режисера стала документальна сюрреалістична короткометражка "Таріс, або плавання", випущена 1931 року, де головним героєм був плавець-чемпіон Жан Таріс. Далі у 1933 році послідувала повнометражна картина "Нуль з поведінки". Вона оповідала про життя школи-інтернату для хлопчиків і її учнів, що збунтувалися проти шкільних порядків і викладачів, чиї карикатурні образи явно були запозичені Віґо з дитячих спогадів. Цей фільм цензура відправила на полицю, і обмеження до показу були зняті тільки у 1945 році.

У 1934 році режисер зняв свою четверту і останню стрічку, неспішну мелодраму "Аталанта". Сюжет фільму був простий і описував історію двох наречених, сільської дівчини Джульєтти (Діта Парло) і шкіпера Жана (Жан Дасте). Після весілля вони відпливають на баржі Жана під назвою "Аталанта" каналами Франції до Парижу. Коли Джульєтта, незважаючи на заборону чоловіка, втікає подивитися на місто, Жан, розсердившись, приймає рішення поплисти без дружини. Проте потім розлука починає заподіювати йому сильні страждання. На щастя, його помічник, ексцентричний старий і любитель кішок татко Жюль, розшукує Джульєтту, приводить її назад, і молоді возз'єднуються. Ця невибаглива історія, насичена завдяки таланту Віґо ліризмом і поетичними мотивами, зробила великий вплив на режисерів французької нової хвилі.

Оператором усіх чотирьох фільмів Віґо був Борис Кауфман, брат радянського кінорежисера Дзиги Вертова.

Смерть

Даруванню режисера не судилося було розкритися повною мірою. Опісля менше місяця після прем'єри "Аталанти", 5 жовтня 1934 року, він помер від туберкульозу у віці двадцяти дев'яти років.

Пам'ять

У 1951 році у Франції була заснована премія Жана Віґо, що відтоді щорічно присуджується молодим режисерам "за незалежність авторської позиції і високу художню якість". Серед лауреатів премії — Клод Шаброль (нагороджений в 1959 році за фільм "Красень Серж"), Жан-Люк Годар (нагороджений в 1960 році за фільм "На останньому подиху"), Кріс Маркер (за фільм "Злітна смуга", 1963), F.J. Ossang (за фільм "Ціна") та ін.