Девід Лінч

Наприкінці 70-тих років за Девідом Лінчем закріпилось амплуа дослідника ірраціонального, непояснюваного та страшного. Лінч закінчив три вищі навчальні заклади: Школу мистецтв Коркорана у Вашингтоні (клас живопису), Філадельфійську академію образотворчих мистецтв та Центр прискореної кіноосвіти в Лос-Анжелесі.

Девіда Лінча вважають майстром похмурих, з відтінком сюрреалізму, фантазій. Наскрізні образи його фільмів часто відштовхують своєю фізіологією — відрізане вухо, зідраний з пальця ніготь, скло, що прорізає мозок. За десятиліття роботи в кіно Лінч багато досягнув у двозначності. Зусилля показати, що світ зовсім не такий, яким здається, не минули дарма. Усі його фільми, за великим рахунком, це нескінченні лабіринти людської підсвідомості. Його пошуки виявились особливо близькими рефлексуючій Європі та самоспоглядальній Японії. Завдяки світовому прокату ще жоден фільм Лінча не провалився комерційно.

На питання, чому його фільми здаються такими дивними, інтернет-сайт режисера відповідає: "Вони здаються дивними лише тому, хто задає такі питання". Насправді кожен глядач може знайти щось своє у дивних звичках агента Купера з "Твін Піксу" чи у Сейлора з "Диких серцем". У Лінча достатньо власних химерних звичок, щоб поважати їх в інших людей, і навіть колекціонувати у своїх фільмах.

Повнометражний дебют Лінча — "Голова-гумка" 1978 року — став одним з найбільш похмурих і вражаючих фільмів свого десятиліття. У ньому всі події здатні увести глядача у стан тяжкої депресії. Лінч — один з найвідоміших режисерів-інтелектуалів, хто, не відштовхуючи глядача пафосом, зумів оформити свої думки у вигляді масової культури. Його фільми — це детективи ("Твін Пікс"), трилери ("Синій оксамит"), фантастика ("Дюна"), дорожні історії ("Дикі серцем"). Але якщо у вісімдесятих подібна форма викладу шокувала, то тепер вона сприймається цілком буденно.

Кіноспільнота була вражена, коли побачила нову стрічку Лінча у 1999 році. "Проста історія" була новою у всіх відношеннях. Тут відсутні карлики, паралельні світи, наскрізні персонажі та вся та таємничість, характерна для Лінча. Історія виявилась дійсно простою. Про людські стосунки — дружбу, кохання, ненависть, нерозуміння. Лінч зірвав з себе маску містифікатора і надав можливість глядачу розібратися у цьому "одномірному" творі.

У 2001 році режисер здійснює свій старий проект "Малголланд Драйв" — заплутану історію взаємовідносин двох подруг, що випадково стали свідками однієї дивної події. Все знову стало на свої місця — Лінч не обманув сподівання і отримав у Каннах Пальмову гілку за режисуру.

У 2006 році режисер оголосив про вихід нового фільму після тривалої перерви — "INLAND EMPIRE" (саме так — великими літерами).