Брайан Деннехі

Народився 9 липня 1938 року в Бріджпорті, штат Коннектикут, США. 

Виріс в нью-йоркському кварталі Брукліна. Вступив до Колумбійського університету, де поєднував навчання з успішним виступом за студентську команду з американського футболу. Після отримання диплома бакалавра історії (1960) пішов служити в морську піхоту, віддавши армії США 5 років.  

Дебютував як актор в 1977 році невеликими ролями в телесеріалах "Коджак" і "Серпіко", потім отримав ролі в популярних серіалах "Династія", "Даллас", "Лу Грант". В 29 років дебютував у художніх фільмах "В очікуванні містера Гудбара" і "Полукрутий" (1977).  

Режисери і продюсери телевізійних серіалів експлуатували ірландську зовнішність Деннегі (188 см зріст, вага — під центнер, блакитні очі).  

Популярність прийшла до Деннегі після ролі серійного вбивці Джона Уейна Гейсі в телесеріалі "Спіймати вбивцю" (номінація премії "Еммі", як актор другого плану). А за роль Креклайта у фільмі Пітера Грінуея "Живіт архітектора" (1987) отримав нагороду на Чиказькому кінофестивалі.  

В 90-і роки актор зіграв кілька етапних головних ролей: профспілкового лідера Джекі Прессера ("Історія Джекі Прессера"), сержанта Ріда в однойменному телефільмі (тут же вперше пробує себе як со-продюсер, сценарист і режисер), і в численних детективних телестрічках, де вже грав не вбивць, а поліцейських. Різноманітнішим став і жанровий репертуар: головна роль в мелодрамі про пізнє кохання "Що минає життя)", одна з головних ролей в пустотливий комедії "Тюхтій Томмі" (1995), роль в сучасній екранізації Шекспіра "Ромео + Джульєтта" (1996).  

На порозі тисячоліття вийшла телевізійна версія бродвейської постановки за п'єсою Артура Міллера "Смерть комівояжера", за виконання головної ролі Деннегі отримує заповітний "Золотий глобус" і в черговий раз номінувався на премію "Еммі".  

З середини 90-х років активно виступає на сцені, з 1995 року — на Бродвеї. Отримав головну театральну нагороду "Тоні".

У послужному списку різнобічного і яскравого таланту — більш 180 ролей в кіно і на телебаченні, десятки сценічних образів у театрі, а й у новому столітті він як і раніше затребуваний режисерами, глядачами, славою.  

Двічі був одружений (Джудіт Шефф, 1959–1974; Дженніфер Арнотт, 1998 — до цього часу), двоє з дочок (Елізабет і Кетлін) обрали акторську кар'єру. Виховав також двох прийомних дітей — Кормак (1993 р.н.) і Сару (1995 р.н.).