Ален Роб-Грійє

Ален Роб-Ґріє народився в родині науковців у місті Брест (Фіністер, Бретань). Навчався в Ліцеї Бюффон у Парижі, в ліцеї міста Брест та в ліцей Святого Людовика в Парижі. Закінчив Національний інститут агрономії. Перший роман Роб-Ґріє "Царевбивство", написаний ним у 1949 році, залишався неопублікованим до 1978 року. Рукопис роману був запропонований автором одному з найбільших паризьких видавництв "Ґаллімар", яке відмовилося його публікувати. Однак перший досвід Роб-Ґріє був помічений, і рукопис відправили літературному консультантові іншого видавництва — "Мінюї". У наступні два роки Роб-Ґріє працює інженером у Колоніальному інституті плодових і цитрусових, часто буваючи в Марокко, Французькій Гвіані, на Гваделупі та на Мартиніці. Наприкінці 1950 року він залишає цю посаду за станом здоров'я. Повернувшись до Франції, він пише свій другий роман "Ґумки" (фр. "Les Gommes") і пропонує його видавництву "Мінюї". Це видавництво й опублікувало роман у 1953 році. Тоді критика не надала роману особливого значення. Однак відтоді Роб-Ґріє зосередився на літературній творчості.

Справжній успіх письменника пов'язаний з виходом у світло в 1953 його наступного роману -"Спостерігач" фр. Le Voyeur. Роман одержав престижну Премію Критики, що супроводжувалося голосним скандалом. Ряд газет публікують цілком розгромні статті, у яких говориться, що книга заслуговує не престижної премії, а розгляду в суді на предмет образи суспільної моралі. Самому авторові навіть рекомендують лікуватися в психіатричній клініці. Однак, Роб-Гріє одержав і широку підтримку з боку таких відомих критиків, як Ролан Барт, Моріс Бланшо. На захист письменника висловилися також Альбер Камю й Андре Бретон. Завдяки їхній підтримці Роб-Ґріє одержує в журналі "Експрес" колонку, в якій публікує серію з дев'яти статей під загальним заголовком "Література сьогодні". Ці статті, що публікувалися з жовтня 1955 року по лютий 1956 року пізніше лягли в основу програмного збірника есе "За новий роман" (фр. Pour un Nouveau Roman), що став маніфестом названого напрямку.

Щораз виступи письменника були приводом до запеклих літературних дискусій, які не припинялися до кінця 1970-х років. Роб-Ґріє стає рецензентом, а пізніше літературним директором видавництва "Мінюї". Під його керівництвом це видавництво стало справжнім центром течії нового роману. А сам Роб-Ґріє стає визнаним лідером руху, до якого приєдналися Мішель Бютор, Наталі Саррот, Марґеріт Дюрас, Клод Сімон, Робер Пенже. Роб-Ґріє продовжує активно писати. Виходять його романи "У лабіринті" (1959), "Ревнощі" (1957). На початку 1960-х письменник активно включається в роботу в кінематографі, спочатку як сценарист, а пізніше і як плідний режисер. В 1971-1995 роках викладав у Нью-йоркському університеті, потім повернувся у Францію й поселився в Каннах.

В 1985 році Роб-Ґріє знову шокує читачів і критиків, опублікувавши книжку "Дзеркало, що повертається" — першу частину автобіографічної трилогії. Друга частина, "Анжеліка, або Ворожіння", з'явилася в 1988 році, а третя — "Останні дні Коринфу" — в 1994 році. Ця трилогія мало схожа на традиційну автобіографію. У цій псевдо-автобіографії автор вільно змішує шари реальності й фантазії, підтверджуючи свою славу літературного експериментатора. У 2001 році у видавництві "Мінюї" виходить останній роман письменника — "Повторення" (фр. La Reprise). Це роман-літературна гра, навіть автопародія. Автор під виглядом якогось іншого оповідача часто сам вступає в оповідання, корегуючи його. У тексті вказується на сховані літературні алюзії та на інші твори самого Роб-Ґріє. У романі описується шпигунська історія з років початку холодної війни. Шпигунський роман, розгортаючись, наповнюється все більшою й більшою кількістю химерних деталей.

Роб-Ґріє працював також у кінематографі. Сценарист декількох фільмів, у тому числі картини Алена Рене "Торік у Марієнбаді" (1961). Як режисер, поставив фільми "Безсмертна"/L'immortelle (1963), "Транс'європейський експрес" (1966), "Людина, яка бреше", "Рай і після", "Гра з вогнем", "Вам дзвонить Ґрадива" (2006) (за романом німецького письменника Вільгельма Йенсена "Градива" та за книгою Зиґмунда Фройда "Марення й сни в "Ґрадиві" Йенсена").

Творчість і стиль

Стиль Роба-Ґріє в його перших романах можна охарактеризувати як "речизм" (фр. chosisme). Оповідь зумисне знеособлена й одноплощинна. Головним мотивом стає нав'язливий опис предметів, що повторюється, неживих речей, якихось випадкових побутових деталей, здавалося б, абсолютно зайвих і таких, що відтісняють розповідь про події і образи персонажів. Проте, поступово стає ясно, що ніякої події і не відбувається, а опис предметів навколишнього світу примушує поставити питання про те, що таке буття. Єдине, що можна стверджувати про світ романів Роба-Ґріє — це світ існує. Все, що є у світі — це знаки, але не знаки чогось іншого, не символи, а знаки самого себе. Тобто, Роб-Ґріє рішуче пориває з метафорою і антропоморфізмом. Прозу Роба-Ґріє часто називають загадковою й незрозумілою, не зважаючи на зовнішню спрощеність і знеособленість, і не випадково з'явився стійкий вираз "романи-лабіринти Роба-Ґріє".

Від "речизму" Роб-Ґріє перейшов до "ігрових" текстів, що використовують міфологеми масової культури, архетипи підсвідомості. В романах Роб-Ґріє посилюється присутнє і в ранніх творах пародійне начало — письменник пародіює поліцейські, любовні, колоніальні романи, порно-пригодницькі фільми, а також модні інтелектуальні стереотипи. До цього періоду слід віднести роман-детектив "Проект революції в Нью-Йорку" (1970), роман "Топологія міста-примари" (1975). Так, в "Проекті революції в Нью-Йорку" з нарочитою незворушністю описуються, зокрема, жахливі тортури, які проробляються над дівчиною, потім ця ж сцена повторюється, варіюючись багато разів, так що вже незрозуміло,чи йдеться про ту саму дівчину, чи вона одна і хто її мучителі. Серійності набуває ключового статусу в поетиці Роба-Ґріє. У зв'язку з цим цікаво пов'язати стилістику письменника з філософською концепцією серійного мислення.