Втеча з Шоушенка

Оскар - 1995, "Найкращий фільм", номінант

Епіграф: “Вы сильны лишь постольку, поскольку отбираете у людей не всё. Но человек, у которого вы отобрали всё – уже не подвластен вам, он снова свободен.” О.Солженіцин

Епіграф № 2: “Кому тюрьма — свобода, а кому свобода — тюрьма.” Loc Dog

Коротко: свобода всередині тебе

Детальніше: Мабуть, складно собі уявити фільм, який би краще розповідав про свободу і невимовне прагнення до неї як до найвищої цінності. І хоча нам приводять і альтернативну точку зору, вона не стверджується творцями як норма, а скоріше, як наслідок перебування у в’язниці, який виражається у певній видовій мутації, у перетворенні “людини розумної" на “людину тюремну".

Чи може така мутація відбутися будь із ким, а чи просто “деяких птахів у неволі не втримати" - таки питання без відповіді. Але приклад героя наштовхує на думку, що не варто миритися із ненормальними обставинами, хоч усвідомлювати і зважати на них, без сумніву, необхідно.

Із плюсів: еталонний головний герой, який є не просто носієм певних гарних рис, а просто-таки їх уособленням. Надія і небажання миритися з обставинами - щоб не втратити мотивацію, почуття власної гідності - щоб не зламатися, терпіння - щоб довести задуману справу до кінця і не збожеволіти, високий інтелект - щоб із “скотини звичайної” перетворитися на “скотину корисну, і навіть почасти незамінну”, і вміння пристосовуватися - щоб забезпечити собі максимум за заявлених умов. І якщо, наприклад, такого героя як Форрест Гамп ми сприймаємо просто з цікавістю, зі співчуттям, у окремих випадках - як приклад для наслідування, як гуру, месію, то Енді Дюфрейн - це герой, яким просто хочеться бути, бо такій людині точно нічого на цім світі не страшно.

Також у фільмі присутні хороші акторські роботи і майже до блиску вивірений сценарій (що не дивно, зважаючи на трепетне слідування літературній першооснові, характерне для Френка Дарабонта). І якщо у якомусь іншому фільмі прискіпливий глядач міг би висловити претензію відносно того, що план Енді - це не більше, ніж перелік випадковостей, які навряд чи хоча б теоретично могли б статися у реальному житті, то тут сценарій сам на цьому наполягає. Десятки разів щось могло б піти не так, і у більшості випадків так і сталося б. Але Енді, вочевидь, просто поставив експеримент, і, на диво, його експеримент вдався. Може, Бог, якщо він є, просто бажає допомагати працьовитим людям... Та і чим, правду кажучи, ще зайнятися, коли ти сидиш два довічні ув’язнення?

І загалом, великим плюсом є загальний посил фільму. Адже мабуть ніщо так не подобається глядачам, як спостерігати за тим, як торжествує справедливість.

Із мінусів: це якраз той випадок, коли будь-який відхід від тексту роману фільму не на користь, так як він або спрощує і трохи примітивізує показане, або ж, навіть якщо нічого поганого і не робить, все одно не сприймається фанатами книги.

Викликали деяке роздратування певні дрібні сюжетні деталі. Як-от наприклад, чому охоронці жодного разу не поцікавилися, чим Енді видовбує кам’яні фігурки, або ж усім відома “загадка з постером”.

Трохи дивувала також “прилизаність” показаного тюремного життя, адже, окрім трьох відморозків, показаних на початку фільму, всі інші абсолютно не нагадують засуджених на довічне ув’язнення людей. У своєму романі, так само як і у ще одній “тюремній” історії під назвою “Зелена миля” Кінг намагається шукати баланс, з одного боку, зображуючи почуття людей, ізольованих від суспільства без надії туди повернутися, а з іншого - не забуваючи про те, що ми маємо справу із злочинцями. Як на мене, фільм цей баланс не завжди витримує. Докупи ще можна згадати і Моргана Фрімена, який, по-перше, не відповідає книжному типажу героя, а по-друге, виглядає як добрий мудрий татусь, а аж ніяк не як засуджений на довічне убивця. Та, з іншого боку, може статися, що іноді дисципліна і щоденна рутинна праця і справді потроху перевиховують людей, вкупі із тривалими тюремними термінами. Тут уже хто знає…

Резюмую: тим не менш, навіть названі мною недоліки не вплинули на мою оцінку фільму. І навіть якщо я значною мірою ставлю 10 не фільму, а книзі, я якось спробую себе за це пробачити.

Цитати:

Сначала ты ненавидишь эти стены, потом — привыкаешь, ну а когда просидишь здесь достаточно долго — получается, что ты от них зависишь.

Я был честным человеком. Мне достаточно было сесть в тюрьму, чтоб я стал преступником.

Тебя отправляют сюда на всю жизнь, и именно жизнь и забирают.

Здесь виновных нет. Ты не знал?

(про книгу “Граф Монте-Крісто”)
― Знаешь, о чем она? Тебе понравится. Там бегут из тюрьмы. ― Значит, и ее в раздел "Образование", да?