Ізі

Редкостное говно от итальянского режиссёра. Смысла нет совершенно. Отмороженный итальянец, страдающий диареей, тыняется с гробом по западной Украине ,причём по самым убогим её местам, всякий раз встречая разных людей, украинских полицейских и ночуя в местах, куда не дошла цивилизация и остались пережитки советского прошлого - столовая и лозунги коммунистов . В чём идея фильма,так и не стало ясно. Эпизодическая роль Ступки не добавила фильму красок и не внесла ту самую изюминку, о которой так пишет Недзельницький Андрій. Лишь поставила зрителя перед вопросом : "Неужели Ступке негде более сниматься и нету хороших ролей для этого талантливого актёра ?". Это подобно голливудским актёрам, которые на пике своей карьеры снимаются в экшнах , либо комедиях ,а потом на закате творчества "доигрывают" в фильмах с абсолютно противоложным по свойственному изначально актёрам жанром : из трагедии в комедию, из комедии в крутой боевик. Не тратье время и деньги даром на поход в кино на этот фильм .

Неймовірні пригоди італійця в Україні.
Українське кіно зараз переживає справжній ренесанс – проте поки що досить неоднозначний. Іноді стрічки, які позиціонуються як флагманські, як обличчя національного кінематограф, виходять досить передбачуваними за смисловим наповненням, проте і навпаки – ніби-то легковажні комедії змушують задуматись, а також відзначаються високою якістю гумору. Комедія «IZI», режисера і сценариста Андреа Маньяні, представлена компанією MMDistribution? інтригувала з самого початку, як приклад копродукції, зйомки якого пройшли з перервою в два роки – і думаю, буде поки стандартом своєрідного «нетуристичного» та «не-бізнесового» погляду іноземця на Україну.
Отже, італієць Ісідоро – Ізі – переживає не найкращі часи, точніше, його середній вік – наче закат життя. Депресія, думки про самогубство, виснажують колишнього чемпіона автоперегонів, який, начебто програв свою гонку життя. Одного разу його брат доручає нескладну роботу, як на бувшого автогонщика – відвезти труну на кордон з Україною. Проте ситуація змінюється і Ізі доведеться пройти як і власне прямий «фізичний» шлях, так і глибоко символічний, шлях пошуку себе – Україною, а точніше – Карпатами. Власне, він стикається з «непарадною», а точніше – близькою кожному з нас – українською реальністю: поліцією, яка формально хоче його заарештувати за перевищення швидкості, при тому що в героя викрали сам автомобіль, нашим далеко не зірковим станом побуту, вулиць, доріг. Неприємностей додає той факт, що Ізі все робить невпопад – адже все тут зовсім не так, як в чіткій і стерильній Європі. Тут, в Україні – ще зберіглась проста теплота і допомога, часто зважаючи на сам сумний вантаж, - як в простій родині карпатських селян, що частувала гостя, або зустріч у фінальній точці прибуття.
Загалом, рівень гумору, дуже тактовного, навіть в контексті того, що він «чорний», рівень операторської роботи, зміст, звісно, в контексті того, пояснює, що подорож героя - це не тільки «фізична», а і подорож пошуку себе – і це дійсно європейський рівень кінематографії. Проте не варто очікувати від фільму простих, однозначних, стандартних приколів – я б сказав, що краще жанр охарактеризувати як трагікомедію – проте яка все-таки залишає по собі оптимізм.
Ізі – це в бліьшості фільм одного актора – виконавця головної ролі Николи Ночеллі, хоча з українського акторського цеху відмітився Остап Ступка. Головний герой вдвічі розгублений – після депресії він зустрічається з зовнішнім світом, - «Просто їдь» - а в Україні – ще чимось глибоко іншим, аніж хірургічно-акуратна Європа. Він робить численні помилки – проте ті ж самі глибинні інстинкти приводять його до мети, а Карпати – надихають жити. Доречи, на Міжнародному кінофестивалі в Локарно "Izi" отримав премію незалежних швейцарських критиків Boccalino d'Oro в категорії «Кращий актор». Проте було б невірно забути і про акторів другого плану – кожен тут вносить свою родзинку – особливо тут слід виділити образ священника, втіленого Остапом Ступкою, що вирішив скласти сан заради музики, і такий важкий, проте ще такий близький старим традиціям – побут карпатських селян.
Якщо підвести загальний висновок – то «Ізі» є тим щасливим прикладом, коли в кіно прийшла сучасна нам реальність – без пафосу, проте і без істеричності негативу. Думаю, цей фільм принесе в душу не стільки гамірливу веселість, скільки змусить іронічно усміхнутись – і шукати і свій, вірний шлях.
Недзельницький Андрій